Місце нових християнських правих у консервативному русі США

Повернення релігійного фактору в політику
США являють собою за, словами Хантінгтона, «виняток з правил» так званої «зворотної кореляції» між рівнем економічного розвитку країни та релігійністю її населення. Згідно з даною соціологічною пропорцією, чим вищій рівень індустріального, технологічного та економічного розвитку країни, тим нижчій рівень релігійності її населення. У США, країні з розвинутою багатофункціональною економікою, більш ніж 80% громадян вірять в Бога (серед них 78,4% – християни) . Хоча варто зауважити, що крива релігійності населення США останніми роками падає до низу .

Велика кількість практикуючих християн у США не може не впливати на електоральну активність віруючих та формування внутрішньої та зовнішньої американської політики. Близько 15% електорату США відносить себе до консервативного блоку християн, що створює потужну опору Республіканській партії.

Взагалі, у кінці XX століття світ пережив повернення релігійного фактору в політику, внаслідок чого багато дослідників заговорили про процеси десекуляризації, які на перспективу можуть привести до формування постсекулярного світу.

Яскравим прикладом такої бурхливої зміни в політиці сучасних країн є США, зокрема завдяки постанню на політичній арені згуртованого руху консервативних християн – нових християнських правих.

«Нові християнські праві» (далі в тексті скорочено: НХП) (в літературі назва цього руху має ще таку термінологію: «християнські праві», «нові релігійні праві», «релігійні праві», а також «соціальні консерватори», «неоконсерватори», «неокони») – рух, який зародився в 70-ті роки ХХ ст. у надрах фундаментального протестантизму США як різновид американського консерватизму та реакція на певні суспільні виклики 60-х рр. ХХ ст.

Передумови виникнення руху нових християнських правих
Історичні передумови: характеристика поселень перших колоністів Америки (ХVII ст.)
Англійська колонізація Північної Америки розпочалася у 1607 р. заснуванням поселення Джеймстаун. Пізніше виникли нові поселення, створювані переважно пуританами: колонія Плімут, потім – Массачусетс, Нью-Гемпшир, Коннектикут, Мен, Род-Айленд, Нью-Хейвен. Ця територія отримала назву Нова Англія.

Нове суспільство на північноамериканському континенті, яке було засноване християнами, не мало власних традицій та інституцій політичного життя. Цей вакуум перші мешканці Нової Англії заповнювали, активізуючи духовні потенції за допомогою релігії.

На початку колонізації світська й духовна влада в Америці були нероздільні. Світські посади займали духовні особи.

Розуміння держави випливало з проповідей тодішніх християнських проповідників як класу інтелігенції, що формувала нове розуміння американської державності. До таких проповідників належить, зокрема Роджер Уільямс, що в ХVІІ ст. сформулював тезу про державу як «асоціацію», яка може примушувати лише за умови забезпечення справедливості. Легітимність влади настає лише на основі угоди підданих і передбачає їхню рівність перед законом. Він допускав можливість зміни такого договору .

Пуританізм в Північній Америці підготував революційний настрій мас напередодні війни з Англією.

Ідеї християнських проповідників про договірне походження держави, соціальний успіх, особливу місію американських поселенців вплинули на американський народ в його бажанні здобути незалежність.

Політичні передумови: особливості державотворення США (XVIII ст.)
Історичною точкою створення держави США є підписання Декларації Незалежності отцями-засновниками. Слід зазначити, що творився цей основоположний історичний документ під безпосереднім впливом християнства.

Джон Візерспун, пресвітеріанський священник та президент коледжу в Нью-Джерсі, що зараз зветься Прінстонським університетом, був пастором, який підписував Декларацію Незалежності разом з отцями-засновниками. Він багато зусиль доклав до того, щоб декларація базувалася на християнських засадах. Вся ця світоглядна парадигма лаконічно вміщається у фразі «В Бога ми віруємо!». У своїх промовах Візерспун зазначав: «Республіка, що постала, повинна або зберігати свою чесноту, або втратити свободу!» і ще: «Кращим другом американської свободи є той, хто найбільше щиро й активно підтримує чисту й незаплямовану релігію» .

А ось як пише Тері Істленд про свого сучасника – отця-засновника Джона Адамса: «Більшість людей погоджувалася з Джоном Адамсом, що наш закон укорінений у релігійній традиції… майже всі погоджувалися, що наші свободи дані Богом і потребують, щоб ми ставилися до них з почуттям відповідальності. У цьому полягає різниця між свободою та розбещеністю!» .

У 1811 р. суд штату Нью-Йорк заявив: «Ми є християнським народом і мораль нашої країни глибоко укорінена в християнстві» .

На християнському дискурсі створення американської нації наголошували раніше досить часто, зокрема в 1829 році Джозеф Сторі, професор Гарвардського університету, у своїй промові зазначив: «Ніколи не існувало періоду, у який наше громадянське Право не визнавало б християнство як свою основу!» .

Духовні передумови: Великі Пробудження в США (XVII–XIX ст.)
У 1620 р. пуритани-пілігрими, що припливли з Голландії та Британії, мріяли створити в Новій Англії «Американський Єрусалим» – теократичну протестантську державу. Однак на кінець XVII ст. духовна ситуація в британських колоніях ускладнилася. Назріла потреба в духовному відновленні. Такі перманентні духовні коливання Америка буде переживати не раз. Феномен «Великих духовних пробуджень» (Great Awakening) під проводом харизматичних реформаторів (Джонатан Едвардс, Чарльз Фінней та Дуайт Муді та ін.) не лише виправляв проблему внутрішнього духовного занепаду американців, але й впливав на все суспільство та спосіб життя громадян США. Великі пробудження (1730–1740, 1790–1830, 1850–1900) постійно підтримували суспільний розвиток США у християнському фарватері з XVII аж до XX ст.

Теологічні передумови: християнський фундаменталізм у США (ХІХ–ХХ ст.)
У кінці ХІХ ст. в християнському середовищі США визріває процес очищення віровчення від світських та ліберальних нашарувань (багато модерністських віянь у той час активно експортувалося в церкву США з Європи). На цьому ґрунті виникає ініціатива «Ніагарської конференції» (1876–1897 рр.), яка встановлює певні рамки віровчення, чинячи супротив ліберальним атакам щодо розмиття фундаментальних істин християнства. Так народжуються підвалини християнського фундаменталізму, який згодом вплинув не лише на протестантську церкву США, а й на все американське суспільство.

Починаючи з 20-х років ХХ ст. фундаменталізм перекочовує з церков та семінарій і у сферу політики. Фундаменталісти починають виступати проти викладання дарвінізму в державних школах США; за особисту моральну чистоту та чистоту американської культури; просування християнських цінностей у суспільство; проти руйнівного світського гуманізму; богословського та політичного лібералізму; сексуальних збочень; соціалізму, комунізму та ін. антихристиянських дискурсів .

Саме на підвалинах руху християнських фундаменталістів виникає в подальшому (70-х рр. ХХ ст.) рух нових християнських правих.

Суспільна мораль у США та нові виклики (60–70-ті рр. ХХ ст.)
У 1960-ті рр. американське суспільство пережило ряд соціальних, культурних та політичних потрясінь.

Зокрема, у ті часи з новою силою розгорнулася боротьба за розширення громадянських прав проти сегрегації, масові антивоєнні та антиурядові виступи, спалахнули студентські заколоти, інспіровані лівими політичними рухами.

Винайдення протизаплідних пігулок призвело до сексуальної революції. Покоління «бебібумерів» включилося в контркультурну революцію, відкидаючи традиційні цінності. Стався сплеск сексуальної емансипації, злочинності та розповсюдження наркотиків.

У той час багато християн висловили своє занепокоєння засиллям світського гуманізму (як «нової релігії») у ЗМІ та гуманітарній сфері. Зокрема, на цю проблему світоглядного крену в США звертає увагу Френсіс Шефер у своїй роботі «Християнський маніфест» .

Окрім культурних змін, що вплинули на християн як детонатор для їх мобілізації, «масла у вогонь» підливала й федеральна влада.

У 1973 році Верховний суд легалізував аборти в США, що не могло не схвилювати християн, які виступають проти узаконення вбивства дітей, як до, так і після народження.

На початку 60-х була заборонена молитва в загальноосвітній школі, а потім і читання та вивчення Святого Письма. Християни відреагували на такі зміни бурхливим ростом приватних релігійних шкіл. З 1970 по 1980 рр. кількість релігійних шкіл та ВНЗ збільшилася майже вдвічі й досягла кількості 2,5 млн. учнів.

У 1978 р. голова фіскальної служби США заявив, що будь-яка приватна школа, відкрита після 1953 р., може бути віднесена до дискримінаційних та позбутися податкових пільг . Що не могло не розцінюватися християнами як утиски з боку федеральної влади.

Всі ці негативні фактори змусили християн-фундаменталістів активно об’єднуватися, щоб захищати свої права в політичній сфері.

Рух нових християнських правих (народження та розвиток)
Християнські фундаменталісти, після усвідомлення втрачених позицій в суспільно-політичній сфері в 60-ті роки, кинули заклик до відновлення колишньої Америки та традиційних цінностей. Уже в другій половині 70-х років вони швидко почали перегруповувати свої сили та розбудовувати мережу громадських організацій прохристиянського спрямування, що мали на меті боротися проти секуляризації суспільства та просовувати християнські цінності в суспільне життя США.

Було обрано таку організаційну форму боротьби, яка зробила можливим здійснювати вплив на політичний дискурс не через Церкву напряму (така діяльність може скасувати статус звільненої від податків організації – «501 (c) (3) Поправка Джонсона до Податкового кодексу»), а через громадські організації.

Так виникає цілий ряд організацій, ядро яких складалося в більшості з воцерковлених протестантів різних деномінацій. Серед яких «Сім’я у фокусі», «Християнський голос», «Моральна більшість», «Стурбовані жінки Америки», «Релігійний круглий стіл», «Національна рада християнської дії», «Християнська коаліція Америки» та багато інших. Такі організації були не лише надконфесійними з відкритими дверима для католиків та інших однодумців, але й різними за специфічною спрямованістю та членством. Деякі об’єднували саме жінок, як «Стурбовані жінки Америки», деякі боролися за моральне обличчя ЗМІ, як «Рух за чистоту телевізійних програм», інші за сімейні цінності, як «Сім’я в фокусі», деякі головний акцент робили на політичний активізм християн, як «Моральна більшість», але в цілому всі мали одну мету – повернення США в консервативне русло розвитку та мали дуже схожі ідеологічно-політичні платформи.

Такі організації були низовими, масовими («grassroot») рухами, що охоплювали мільйони простих американців. Саме така розгалужена організаційна структура стала основою формування руху НХП.

Дуже вражають деякі кількісні показники (як членства, так і діяльності) таких організацій НХП, ось деякі з них:
– «Християнський голос» – організація заснована в 1978 році Робертом Грантом, у 1980 році нараховувала вже більше 107 000 членів (які платять членські внески), з них 37 000 пасторів із 45 деномінацій. У 1986 році вони розповсюдили аж 30 млн «табелів моральної оцінки кандидатів» (де порівнюються кандидати від республіканців та демократів за християнськими критеріями) .
– «Стурбовані жінки Америки» – організація заснована в 1979 році консервативними баптистками, об’єднала у своїх рядах 500 тис. членів.
– «Моральна більшість» – заснована Джеремі Фалуелом у 1979 році через деякий час вже охоплювала 4 млн американців та мала 2 млн донорів.
– «Християнська коаліція Америки» – заснована Пет Робертсоном в 1987 р., вже в 1997 р. журнал «Фортуна» назвав цю християнську організацію сьомою в рейтингу найвпливовіших політичних організацій в США .
«Християнська коаліція» розповсюджує десятки мільйонів пам’яток для виборців у всіх п’ятдесяти штатах (близько 70 мільйонів лише у 2000 році).
– «Коаліція віри та свободи» – заснована Ральфом Рідом у 2009 р., у 2011 р. мала у своїх рядах вже більше 500 тис. членів.
Під час проміжних виборів 2018 року зв’язалася з 181 млн християнських виборців по всій країні: при цьому їхні волонтери постукали у понад 2,2 млн дверей!

Варто зазначити, що рух НХП застосовував різні стратегічні підходи до ведення своєї боротьби. Починаючи з апеляції до християнської більшості Америки: Фалуел (засновник «Моральної більшості») наголошував, що більшість у країні належить християнам, але секулярна меншість узурпувала владу та встановлює антихристиянський порядок денний у державі. Потім підхід змінився: наслідуючи стратегії секулярних еліт, НХП зайняли позицію борців за право на захист від дискримінації меншості (наголошуючи, що секуляризм – це не світоглядна нейтральність, а сила, яка дискримінує християнство). Такий стратегічний хід розв’язав руки християнським консерваторам для боротьби за свої права в американських судах.

Політична платформа нових християнських правих
НХП відстоюють, з одного боку, права громадян-християн, дотримання в державі принципів релігійної свободи, а також намагаються впливати на загальний суспільний дискурс, пригальмовуючи процеси секуляризації та морального розкладання, також мають специфічний набір певних внутрішньополітичних та зовнішньополітичних поглядів. Нижче наведені лише основні програмні вектори політичної боротьби НХП.

Християнські праві США виступають у сферах:
Суспільна мораль та християнські цінності:
– За традиційні сімейні цінності
– Проти легалізації абортів
– Проти расових та гендерних квот

Освіта:
– За повернення здійснення молитви в стінах школи
– За викладання теорії креаціонізму та «розумного задуму» в школах
– За реформу в освіті (більше вибору щодо форм навчання)

Економіка:
– За обмеження втручання держави в економічну сферу
– Проти зростання «велферовської» залежності

Оборона, зброя, безпека, патріотизм:
– За жорстку боротьбу зі злочинністю
– За боротьбу з наркоторгівлею
– За сильну армію й оборону
– За вільне володіння зброєю
– За патріотизм й американську ідентичність

Деякі аспекти внутрішньої політики:
– За обмеження втручання держави в соціальну сферу
– За боротьбу з розповсюдженням порнографії та інших матеріалів аморального змісту
– За посилення цензури в гуманітарній сфері
– Проти заборони релігійної символіки в приміщеннях державних органів
– Проти нелегальної імміграції
– Проти введення іспанської мови як другої державної мови
– За «сині закони» – законодавче обмеження заходів у недільний час (як День Господній – День «Служіння Богу, спокою та відпочинку»)

Деякі аспекти зовнішньої політики:
– Підтримка Ізраїлю (як релігійні фундаменталісти мають диспенсаціоналістичні погляди на історію та есхатологію, де Ізраїль займає важливе місце)
– Проти ядерної угоди з Іраном (за жорсткі санкції щодо Ірану як країни, що може скласти ядерну загрозу Ізраїлю та Близькосхідному регіону).

Політична боротьба нових християнських правих
Взаємодія з президентами:
Джиммі Картер (1977–1981). Саме за часів президентства демократа Картера зароджується рух НХП. Зумовлено це тим, що президент Картер – член Південної баптистської церкви, який публічно заявив, що є народженим «з гори», дуже розчарував християнських виборців своєю нездатністю відстояти їх вимоги. З того часу відбувається розворот євангеликів (як ядра НХП) від Демократичної партії у бік Республіканської.

Рональд Рейган (1981–1989). Кандидат, якого підтримали християнські праві. Він у своїй передвиборчій програмі транслював позиції євангеликів. І, власне, став президентом на 1-й та 2-й терміни, безумовно, за допомогою НХП.

У своїй політичній діяльності Рональд Рейган намагався втілити вимоги християнських правих. Зокрема, у 1982 р. подав поправку до Конституції про повернення молитви до школи. Але в 1984 р. Конгрес відхилив цю ініціативу. В освітній сфері Рейган намагався позбавити федеральну владу важелів негативного впливу. Але й тут не зміг здолати шалений опір.

З успішно втілених Рейганом обіцянок перед НХП є, безперечно, призначення консервативних суддів у Верховний суд. Зокрема, Уільям Ренквіста (відомий правий консерватор) став головою Верховного суду, призначеними Рейганом були ще 3 помічника, теж консерватори. А також було призначено більше 350 суддів консерваторів у федеральні суди, що становить більше половини всього суддівського складу.

Джорж Буш (Старший) (1989–1993). Також транслював деякі позиції НХП у своїй передвиборчій програмі, зокрема про смертну кару та боротьбу з абортами. Але, в цілому, з боку Дж. Буша (Старшого) спостерігалося дистанціювання, а то й відмова тісно співпрацювати з НХП.

Білл Клінтон (1993–2001). Правління цього президента зустріло шалений спротив нових християнських правих. Так, його лібералізація позиції щодо служби гомосексуалістів в Армії США та медична реформа не були втіленні завдяки християнському опору.

Джорж Буш (Молодший) (2001–2009). Найбільш вдалою співпрацею НХП з Білим Домом можна назвати період президентства Дж. Буша (Молодшого). Який заявив про себе, що він «народжений з гори» (друга подібна заява після Картера). Під час передвиборчих дебатів 2000 року Дж. Буш назвав Ісуса Христа своїм улюбленим філософом, який відізвався в його серці .

На виборах Буша підтримало 87% білих протестантів, з яких 69% належать до руху НХП. Дж. Буш (Молодший) у свою чергу призначив на ряд ключових постів християнських правих.

Так, Джон Ешкрофт зайняв пост міністра юстиції, Спенсер Абрахам – міністра енергетики, Гровер Норквіст був призначений на пост радника президента. Християнські праві не мали ще таких сильних позицій в уряді.

Барак Обама (2009–2017). Обама зміг виграти виборчі перегони у свого опонента від Республіканської партії – Джона МакКейна, який не користувався популярністю у НХП. Це був час для нової мобілізації для майбутнього реваншу, який відбувся в 2016 році.

Дональд Трамп (2017–2021). Трамп був активно підтриманий НХП (з найвищим показником: 81 % білих, «народжених згори» протестантів (ядро НХП) підтримало його в 2016 р.) . У політиці намагався зробити крен у бік консервативних цінностей, стояв на позиціях правих, як в економічних, так і в суспільно-гуманітарних питаннях.

Трамп призначив представників НХП в уряд США. Зокрема, міністр закордонних справ Майк Помпео – активний член Євангельської пресвітеріанської церкви, колишній пастор. Віце-президент Майк Пенс – другий євангелик в уряді Трампа.

Джо Байден (2021). Президенство Байдена – це поразка НХП в дуже складній боротьбі, але водночас, це період для чергового перегрупування нових християнських правих для подальшої боротьби за долю своєї держави.

Взаємодія з Республіканською партією:
У цілому в НХП з кінця 70-х років по теперішній час склалася плідна співпраця з Республіканською партією. Саме християнські праві врятували її після Вотергейтського скандалу та реабілітували її імідж.

Ми можемо спостерігати постійне зростання питомої ваги християнських правих у рядах Республіканської партії. Наприклад, на передвиборчому з’їзді в 1992 році з 2000 делегатів християнських правих було 300 чоловік. На аналогічному заході в 1996 році їх налічувалося вже 500 . Звісно, є певні тертя та внутрішньопартійна дискусія стосовно взаємодії та інтеграції євангеликів у партійне тіло, але варто відмітити, що для американських політичних реалій НХП обрали досить оптимальний варіант впливу на політичний порядок денний – це широка структура низових організацій, яка впливає на значний сегмент електорату та співпраця з республіканцями, яким ці голоси так потрібні.

Уроки для українських консерваторів з досвіду боротьби нових християнських правих США
В Україні, в порівнянні з іншими європейськими країнами, досить суттєвою суспільною інституцією за рівнем впливу та довіри є Християнська Церква. У нашій країні були спроби мобілізувати християнський потенціал для вирішення нагальних суспільних проблем. Досить вдалою ініціативою в цьому контексті є створення Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Але вдалих спроб створення християнського руху для ефективного впливу на політику, а тим більше переможної політичної боротьби в Україні не спостерігалося. Враховуючи, що потенціал для інституалізації християнських правих в Україні є, варто поглянути на досвід організаційної роботи та політичної боротьби НХП США як на орієнтири для творення вітчизняного консервативного християнського руху. Пропоную наступні пункти для дискусії щодо практичного втілення їх в українських реаліях:

1. За прикладом «фундаменталістського теологічного водорозділу» в США має бути жорстка дискусія всередині української національної християнської церкви щодо впливу світського порядку денного на теологію;
2. За прикладом просвітницької діяльності організацій НХП маємо формувати в українських християн цілісний християнський світогляд (який охоплює не лише релігійний дискурс, а усі питання життєдіяльності людини, у т. ч. питання соціальні та політичні);
3. В Україні має заохочуватися (з боку священства) розбудова широкої мережі громадських організацій прохристиянського спрямування як поєднувальної ланки між Церквою та суспільством, за допомогою якої захищаються та просовуються в суспільстві християнські цінності та християнські засади державотворення;
4. За прикладом взаємодії НХП з Республіканською партією: відпрацювати модель впливу українських християнських правих на існуючі політичні сили, до створення власного політичного проекту;
5. Рух християнських правих в Україні успішно може розвиватися на ґрунті традиційних християнських церков, лише ця умова надасть масовості та електоральної ваги такому руху;
6. Формувати гнучку тактику боротьби за християнські цінності (за прикладом тактичних поворотів НХП США від статусу «більшості» до статусу «меншості» та ін.);
7. Здобути навички працювати з християнським електоратом (у США громадські організації НХП охоплюють до 200 млн виборців за допомогою як кропіткої роботи, так і деяких «технічних прийомів»);
8. Обов’язковою умовою розбудови успішного руху НХП – є включення священства в ряди громадських рухів;
9. Формування потужного лобі для просування власних кандидатів (представників християнських правих) на ключові посади в державі (за прикладом взаємодії НХП США з партією республіканців).

Висновки:
Проблеми, як теологічного, так і суспільно-політичного характеру, з якими стикалися християни США з кінця ХІХ до початку ХІ ст., – майже ідентичні проблемам та викликам, з якими мають справу українські християни.

Християни США змогли майже на кожен виклик перегруповувати свої сили та створювати інституції для надання адекватної відсічі та захисту власних позицій.

Досвід НХП США перевірений вже десятиліттями, його аналіз може бути досить корисним для мобілізації українських консервативних сил та створення ефективних інституцій для подолання загроз та викликів, з якими стикалися та продовжують стикатися як американці, так і українці.

Ця стаття входить до складу альманаху “Консервативна політика”– першої збірки наукових та публіцистичних  статей аналітичного центру “Кабінет експертів”. Сім визнаних експертів з різних галузей підготовали матеріал, сконцентрований на темі, пов’язаній із суспільно-політичним життям – консерватизмі. А також на похідних від нього – консервативних цінностях, традиції, порядку тощо. Альманах доступний для замовлення.