




25.06.2026
Під прикриттям конструкту «права людини» в Україну активно відбувається імпорт ідей неомарксизму. Нові ліві відрізняються від комуністів початку XX століття. Вони змістили акценти з економіки на сфери культури та ідентичності. Знайшли нові маргіналізовані групи замість пролетаріату. І нових ворогів, з якими потрібно боротися. Проте основна мета неомарксизму незмінна – демонтаж традиційних норм і класичної національної держави, які є головними ворогами на шляху побудови соціальної утопії.
На початку XX століття серед української інтелігенції особливої популярності набули ліві ідеї, запозичені із Заходу. Більшість українських політиків у Центральній Раді та Директорії щиро захоплювалися комунізмом і соціалізмом. Не дивно, що на першому місці в них були питання не розбудови національної держави, а здійснення сумнівних соціальних експериментів під прикриттям революційної справедливості.
У Центральній Раді та Директорії тотально переважали представники лівих партій: соціалісти-революціонери та соціал-демократи. Вони взяли на озброєння чимало ідей класичного марксизму. Багато українських політиків і діячів інтелігенції початку ХХ століття симпатизували російським більшовикам. Палко підтримували ідеї класової боротьби. Пропонували замінити парламентську демократію трудовими радами з робітників та селян і позбавити буржуазію та заможні верстви населення права голосу. Вважали, що регулярна армія – це інструмент гноблення трудящих, тому її функцію має виконувати народна міліція, озброєна революційним ентузіазмом.
Ліва ідеологічна індоктринація українських еліт завадила збудувати ефективну державу сто років тому та стала однією з головних причин краху національно-визвольних змагань і втрати незалежності УНР. Сьогодні ми спостерігаємо за черговим імпортом в Україну радикальних лівих ідей.
Можливо хтось не в курсі, але сучасні лівацькі рухи суттєво відрізняються від тих, що існували сто років тому. Класичний комунізм вважав своїми головними ворогами буржуазію і великий капітал. Марксисти минулого стверджували: їх головна мета – визволення робітників і бідних селян з-під гніту заможних експлуататорів і встановлення диктатури пролетаріату. Сучасні неомарксисти, ідеологічними наставниками яких є італійський комуніст Антоніо Грамші та представники Франкфуртської школи, мислять інакше.
На думку нових лівих, комунізм не зумів перемогти на Заході через панівні норми, закладені і відтворювані в суспільстві з допомогою культури, релігії та освіти. А щоб відбулася комуністична революція, потрібно поставити під сумнів стандартні історичні наративи західної цивілізації, які мали виправдовувати традиційну суспільну мораль, погляди та звичаї. Перетворити їх у масовій свідомості на інструменти пригноблення, які потрібно дестабілізувати, деконструювати і знищити.
Успішно втілити таке завдання можна лише взявши під контроль освіту, медіа та індустрію розваг. Отримавши ці потужні інструменти впливу, нові ліві здобули можливості для поширення своєї ідеології. Основними об’єктами атаки стали традиційна сім’я, релігія, біологічна стать, соціальні інститути і національна держава. Зрештою, під сумнів було поставлено саме поняття істини і норми, які стали вважати перешкодою на шляху до розвитку і прогресу.
Якщо класичний марксизм був зосереджений на питаннях економіки і власності, то неомарксизм фокусується на культурі, психології та словотворенні. Місце пригнобленого пролетаріату у нових лівих зайняли різноманітні маргіналізовані групи, сексуальні меншини, мігранти і жінки. Неомарксисти ведуть боротьбу за звільнення людини від нав’язаних норм і цінностей. Для них класична сім’я – це осередок панування патріархату, основа капіталізму і «фабрика з вирощування слухняних громадян». Тому вона має втратити свою монополію та поступитися місцем іншим формам співжиття.
Маркс вважав релігію «опіумом для народу». Але неомарксисти бачать у ній набагато потужнішу зброю, оскільки релігійні інститути культивують певний тип мислення і світогляду. А ще формують почуття провини, відповідальності, авторитету. Звідси бажання нових лівих повністю секуляризувати публічний простір, звільнити мораль від релігійних догм, позбавити церкву будь-яких важелів впливу на політику, освіту і закони.
Важливою складовою неомарксизму є гендерна ідеологія, яка покликана знищити відмінності між біологічними статями та ліквідувати поняття гетеронормативності. Неомарксисти вважають: гетеронормативність – це форма ідеологічного контролю, тому її потрібно позбутися, замінивши на безкінечну кількість гендерів та ідентичностей.
Нові ліві вороже налаштовані до традицій, патріотизму і націоналізму, оскільки вбачають у них спосіб збереження «старих ієрархій». Вони лобіюють масову міграцію, підтримують мультикультуралізм, деколонізацію західної історії та способу мислення.
Імпорт до України ідеології сучасного неомарксизму відбувається за активної грантової підтримки. Для більш успішного проникнення в суспільство використовується конструкт «права людини». Ідеї неомарксизму вже спричинили глибоку внутрішню кризу західної цивілізації, втрату ціннісних орієнтирів, впевненості у собі, поглиблення суспільного розколу, демографічну та міграційну кризу. В Україні поширення і популяризація цих ідей матиме такі ж згубні наслідки.