«Червоні лінії» на шляху євроінтеграції і українська національна ідентичність

13 грудня 2022 р. було прийнято Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» № 2834-IX, яким передбачається реалізація державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності як складової забезпечення національної безпеки України. Зокрема, у ст. 1 даного Закону формулюються такі ціннісно-правові категорії, як: «українська національна ідентичність – стійке усвідомлення особою належності до української нації як самобутньої спільноти, об’єднаної назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, комплексом духовно-культурних цінностей, зокрема українською мовою і народними традиціями» (п. 17), а також «духовно-моральне виховання – наскрізний виховний процес, спрямований на формування та розвиток духовних і моральних цінностей громадян України, закордонних українців, а також іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на основі суспільно-державних (національних) цінностей України» (п. 7). Як видно, складовими національної ідентичності є мораль, духовність, культура, традиції.

Окрім того, у Маастрихтському договорі від 29 липня 1992 р. зазначається, що Євросоюз «поважатиме національні ідентичності країн-учасниць». Адже, як відмічають філософи, «лише усвідомлення своєї національної ідентичності створює можливості для діалогу з іншими ідентичностями».

Як не прикро, але слід констатувати, що сучасні процеси глобалізації прямують до універсалізації прав людини, минаючи згадані складові. Що одразу виявляє проблему їх імплементації не просто в правову систему України, а в ментальність нації, що призводитиме до конфлікту в процесі реалізації таких прав. Зокрема, доктор юридичних наук С. Бобровник, досліджуючи компроміс і конфлікт у праві, акцентує увагу на конкуренції цінностей юридичних та духовно-моральних, і пише, що «закони деяких демократичних країн допускають можливість одностатевих шлюбів, евтаназію, аборти на середніх строках вагітності та інші знущання над природою людини. Існує також значна кількість видів поведінки, наприклад, зловживання правом, які в законі прямо не заборонені, хоча їх не можна вважати правомірними, тому що вони за своїм змістом та спрямованістю не відповідають змісту та духу права, принципам моралі та моральності. … це формує розбещеність, аморальний спосіб життя, бездуховність людини, відмежованість її інтересів від потреб усього суспільства…».

Це прямо вказує на проблему моралі як засадничої складової ідентичності нації. Найчастіше формулювання «моральні засади суспільства» вживається у сфері сімейного, цивільного, кримінального та конституційного права. Так, у ст. 21 Конституції України зазначається: «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Хоча тут прямо не згадуються «моральні засади», але в теорії конституційного права тлумачиться, що реалізація прав і свобод обмежується, зокрема, з огляду на мораль суспільства (за аналогією до ст. 29 Загальної декларації прав людини).

Також у ч. 5 ст. 56 Сімейного кодексу України зазначено:
«Дружина та чоловік зобов’язані спільно дбати про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, взаємодопомоги, відповідальності перед сім’єю та суспільством, на моральних засадах».

У п. 5 ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України також є посилання на моральні засади: «Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам» (ст. 228 ЦК України).

Кримінальний кодекс України взагалі містить цілий розділ XII «Злочини проти громадського порядку та моральності».

Отже, закріплення «моральних засад суспільства» в українському законодавстві показує, що національна ідентичність має нормативний вимір: право охороняє не лише матеріальні чи політичні інтереси, а й духовно-моральні цінності, які народ вважає базовими для свого існування.

Утім, не зважаючи на фундаментальне значення моральних засад суспільства та національної ідентичності у царині права, шлях України до євроінтеграції, разом із позитивним розвитком для держави, має й негативні перспективи. Зокрема, на прикладі реалізації конституційного права на свободу слова можна продемонструвати гостру колізію, яка виникла в результаті деяких норм новоприйнятого Закону України «Про медіа», які суперечили суспільним очікуванням та моральним засадам і така невизначеність призвела до неочікуваних наслідків для суб’єктів права в процесі реалізації їх прав і свобод, а саме – до настання юридичної відповідальності ГО «Всі разом» за висвітлення достовірних фактів щодо ЛГБТ-спільноти. Адже статтею 110 вказаного Закону встановлюється відповідальність суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа, а саме, у п. 3.1 до значних порушень відносяться поширення висловлювань, що підбурюють до дискримінації чи утисків стосовно окремих осіб чи груп осіб за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. І кожен воліє розуміти певні висловлювання як підбурювання залежно від власних цінностей, адже законодавством чітко не визначені такі критерії.

Окрім цього, 4 серпня 2025 року до Верховної Ради України внесено Проєкт Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо боротьби з проявами дискримінації № 13597 від 04.08.2025 р. Ініціатори даного законопроєкту намагаються запровадити каральний механізм реагування на злочини, вчинені з мотивів нетерпимості за такими ознаками, як сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність тощо.

Зокрема, у Кримінальному кодексі України у ч. 1 ст. 67 пропонується нова редакція пункту 3, яка передбачає «вчинення кримінального правопорушення з мотивів нетерпимості», також пропонується покарання за свободу вираження поглядів і переконань у вигляді високих штрафів, обмеження чи позбавлення волі на певний строк та права обіймати певні посади.

І кульмінацією тиску на свободу вираження поглядів і переконань є запропоноване в ч. 1 ст. 1 п. 8 до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» поняття нетерпимості: «нетерпимість – відкрите, упереджене, негативне ставлення стосовно особи та/або групи осіб відмінними за їх такими ознаками, як раса, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, статева приналежність, вік, інвалідність, стан здоров’я, етнічне, національне та соціальне походження, громадянство, сімейний і майновий стан, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, місце проживання, мова, або іншими ознаками».

У запропонованому розумінні особливо слід звернути увагу на таку характерну ознаку нетерпимості як негативне ставлення, адже це нівелює природне невід’ємне право людини, закріплене чисельними міжнародними конвенціями, на свободу вираження поглядів і переконань, право вільно висловлювати власні думки і переконання, право мати власне негативне ставлення до певних явищ і процесів, якщо вони суперечать особистим ідеологічним переконанням.

Слід наголосити, що свобода поглядів і переконань є однією з базових правових і демократичних цінностей, що закріплена у міжнародних актах (ст. 18 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Європейської конвенції з прав людини, Конституція України). Вона включає: право людини мати власні погляди, свободу виражати їх і змінювати, недопустимість примусу до певного світогляду. Тож характер згаданих законодавчих ініціатив має риси диктатури, що переживала Україна за часів тоталітарного комуністичного режиму.

У даному контексті також слід згадати законопроєкт про інститут реєстрованих партнерств № 9103 від 13 березня 2023 р., у разі прийняття якого інститут реєстрованих партнерств (звісно, одностатевих) не лише відноситиметься до галузі сімейного права, а й закладатимуться нові ідеологічні підвалини інституту сім’ї в Україні, які виключатимуть моральні суспільні засади, на яких наша держава історично і природно розвивалася і на яких ґрунтуються норми Сімейного кодексу України.

Останні законотворчі ініціативи аналогічного спрямування (проти національної ідентичності та моральних засад суспільства) запропоновані 29 вересня 2025 р. законопроектами №14056 та №14057 від щодо рекодифікації Цивільного кодексу України. Зокрема, до частини другої статті 1169 ЦК України, пропонується фразу «не суперечать моральним засадам суспільства», замінити на «узгоджуються із доброзвичайністю (boni mores)». Як у своїй аналітичній статті щодо цього підкреслює адвокат О. Храпач, під видом толерантності і доброзичливості законодавцем пропонується знищити національні цінності і суспільну мораль, вивести її із соціальних регуляторів суспільної поведінки, що …загрожує національним інтересам та безпеці».

«Зокрема, передбачається виключення сімейно-шлюбних відносин зі сфери нематеріальних особистих прав і благ, відносить дані правовідносини в площину вольових, набувальних, неприродних, що повністю нівелює цінність і значення шлюбу і сім’ї як основної і первинної ланки суспільства та дає можливість набувати такі права будь-яким особам, у тому числі й однієї статті.

…У низці статей закладено норми, що обмежують свободу слова, думки, переконань і віросповідання. Вводяться положення, які дозволяють особі, у тому числі неповнолітній, самостійно визначати свою тілесну ідентичність і здійснювати рішення, що стосуються тіла, без вікових обмежень чи участі батьків. …Попри те, що законопроєкти подаються як «євроінтеграційні», вони містять низку завуальованих у правотворчих конструкціях положень, які агресивно посягають на природні права людини – зокрема, право на сім’ю, свободу слова, переконань, віросповідання, здорове середовище, батьківство, материнство, дитинство, суспільну мораль та національні цінності/інтереси, тощо)».

З огляду на вказане вище, самим вразливим в умовах війни є те, що коли з боку зовнішнього російського агресора відбувається знищення української нації, її ідентичності, культури, традиції, відбувається жорстоке посягання на честь і гідність кожного українця та його основоположні права на життя і безпеку, на сім’ю та відтворення роду, водночас всередині країни також йде війна на знищення національної ідентичності нашого народу та моральних засад суспільства цілком законним шляхом – через законодавчі ініціативи.

Більш того, в умовах демографічної кризи, яка нині фіксується, держава зобов’язана вжити усіх заходів не просто для збереження вказаних цінностей, які є основою національної безпеки, а й для притягнення до відповідальності осіб (чи груп осіб), які порушують норми Закону «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності». Адже на сьогодні можна спостерігати відсутність правового механізму притягнення до юридичної відповідальності за посягання на національну ідентичність, на моральні засади суспільства, які мають стати непорушними «червоними лініями» в процесі імплементації норм європейського права, які передбачають чимало непритаманних українському суспільству моделей поведінки.