Як Україна знерухомлює логістику армії РФ та випалює російські НПЗ. Михайло Гончар в Кабінеті експертів

Росія, маючи статус «країни-бензоколонки», раптово опинилася без власного бензину через вправні удари українських сил оборони по нафтопереробних заводах. Збройні Сили України реалізують масштабну стратегію знерухомлення ворога, позбавляючи його зв’язку, боєзапасу та пального. Про це йдеться у новому випуску Кабінету експертів, гостем якого став Михайло Гончар, керівник Центру глобалістики «Стратегія XXI».

Аналізуючи ситуацію на тимчасово окупованих територіях, зокрема в Криму, Михайло Гончар зазначив, що пальне там є, але воно постачається за залишковим принципом для цивільних, оскільки пріоритет надається окупаційним силам, ФСБ та армії РФ. Зберігати завезені нафтопродукти на півострові майже ніде, адже резервуарні парки найбільших баз у Феодосії та Керчі вже випалені. Комплексні удари завдаються не лише по логістиці, а й по електроенергетиці півострова, включаючи Балаклавську, Таврійську та Сімферопольську ТЕЦ, що призводить до системного знеструмлення. Хоча це створює дискомфорт для українців, які там залишаються, експерт наголошує: «Війна ніколи не буває комфортною. Головне завдання знищити ворога. А там, де його не можемо знищити, там потрібно позбавити його рухливості».

Загальна стратегія України також полягає у знищенні логістики в широкому сенсі. Ворога позбавляють «вух і очей», атакуючи радіолокаційні станції та центри космічного зв’язку. Хоча такі удари медійно менш помітні, бо «не горять так красиво», стратегічно вони надважливі. Щодо логістичних шляхів, то Керченський міст росіяни бояться використовувати для перевезення ешелонів з цистернами через високий ризик детонації після українського удару, а морська логістика ускладнена.

Особливу увагу в ефірі приділили ударам по російських НПЗ. Сили оборони ефективно знищують південний «кущ» заводів, який безпосередньо живить окупаційні війська. Також під удар потрапив Ярославський НПЗ. Його ураження критичне, адже там виробляється широка номенклатура спеціальних мастил для важкої військової техніки, гвинтокрилів та бомбардувальників Ту-95 МС. Проте, як зазначає Гончар, «кожний з цих великих нафтопереробних заводів потрібно відвідувати багатократно», щоб гарантувати їхню повну зупинку.

Обговорюючи питання озброєння, експерт пояснив зволікання Заходу, зокрема небажання Німеччини надавати ракети Taurus, політичними страхами ескалації. Водночас європейські партнери починають відчувати конкуренцію з боку українського інноваційного ВПК. Дешеві українські дрони за кілька тисяч доларів сьогодні ефективно нищать техніку за мільйони, змушуючи західні корпорації переглядати свої застарілі підходи. Проте Гончар застерігає від ілюзій, що війну можна виграти лише безпілотниками. Важка балістична та крилата зброя залишається незамінною. Технологічні цикли її розробки неможливо штучно стиснути у часі.

Саме українські важкі ракети «Нептун» свого часу змінили хід війни на морі, знищивши крейсер «Москва», який створював парасольку ППО і дозволяв росіянам планувати десант на Одесу. Сьогодні ж ворог продовжує використовувати ракети, технологічна «першість» яких базується на вкрадених або нелегально завезених західних мікросхемах.

Наприкінці ефіру експерт порівняв паливну кризу в Україні у 2022 році з нинішньою ситуацією в РФ. Якщо українці за чотири місяці повністю перебудували ринок за рахунок європейського автоімпорту, то Росії зробити це буде значно важче. Білорусь та Казахстан не зможуть повністю покрити дефіцит, а постачання індійського бензину розтягується через величезні логістичні відстані. Тому, резюмує Михайло Гончар, масштаби Росії грають проти неї: «масштаб країни, масштаб потреб значно більший і масштаб уражень», що перетворює російські НПЗ з активу у величезний економічний тягар.

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram