Що означають кадрові ротації Зеленського та чому Трамп переходить на мову сили. Руслан Рохов у Кабінеті експертів

Логіка управління державою в Україні стрімко змінюється, і 2026 рік починається з рішень, які остаточно демонструють відхід від формальних норм на користь фактичної концентрації влади. У новому випуску Кабінету експертів політичний аналітик та виконавчий директор Мережі Вільних Людей Руслан Рохов пояснює, що концентрація влади в Офісі президента не є відхиленням від норми, а закономірністю української політичної системи.

На початку ефіру ведучий Руслан Кухарчук звертає увагу на те, що новий рік навряд чи буде «нудним» для українців. Він констатує, що 2026-й одразу позначився як рік змін, причому як у внутрішній політиці, так і в міжнародному контексті.

Говорячи про внутрішні процеси, Кухарчук звертає увагу на концентрацію владних повноважень в Офісі президента, заміну керівника та першого заступника, а також серйозні кадрові зміни у спецслужбах. Руслан Рохов зазначає, що сам підхід президента до управління державою залишається незмінним. За його словами, попри те, що за Конституцією президент не є керівником виконавчої влади, де-факто він завжди намагається керувати процесами. Аналітик наголошує, що зміни в Офісі президента не означають зміни самої логіки управління. «Єрмак абсолютно ідентично виконував функцію представника президента, який здійснював кулуарне неформальне керівництво всіма іншими інститутами», – говорить він, підкреслюючи, що така модель не передбачена Конституцією, але фактично діє багато років.

Рохов звертає увагу на історичне коріння цієї практики, нагадуючи, що Банкова завжди залишалася місцем, де зосереджувався реальний вплив. «Є реальна влада без відповідальності за рішення», – підкреслює він, зазначаючи, що це стало сталою традицією, яка передається від президента до президента.

Далі експерт переходить до фундаментальної проблеми – невідповідності між де-юре та де-факто устроєм держави. На його думку, Україна потребує або чесного визнання президентської моделі управління, або глибокого редизайну Конституції. «Або президент керує, тоді він голова виконавчої влади, або треба припинити удавати», – резюмує він. Окремо аналітик звертає увагу на роль уряду, який у цій системі перетворюється на технічний інструмент.

У цьому ж контексті аналітик аналізує появу нової конфігурації в Офісі президента, де ключові ролі відіграють Кирило Буданов і Сергій Кислиця. Він називає Кислицю досвідченим дипломатом, здатним забезпечувати зовнішньополітичну комунікацію, а Буданова – фігурою з унікальним рівнем суспільної довіри.

Кухарчук також акцентує на зміні ролі силовиків у політичному управлінні. Він зазначає, що «бойовики в хорошому сенсі цього слова» отримують політичні повноваження, що не є типовим для Європи. Водночас він визнає, що під час війни це виглядає логічно, але несе потенційні ризики.

Аналізуючи логіку ротацій, експерт пояснює, що президент остерігається надмірної автономії силових керівників. Коли з’являється особиста довіра, озброєні підлеглі і високий рівень підтримки суспільства – це потенційна загроза на майбутнє, зауважує гість, пояснюючи, чому ротації відбуваються саме зараз.

Говорячи про Буданова, Рохов підкреслює, що його наближення до президента створює взаємозалежність. «Тепер він в політичній команді», – зазначає експерт, додаючи, що це робить Буданова залежним від загального успіху президента, а президента – власником сильного союзника з високим рівнем довіри.

Далі розмова переходить до міжнародного контексту і США. Рохов звертає увагу на те, що адміністрація Трампа демонструє відхід від ізоляціонізму і дедалі активніше діє силою. Він наводить приклади дій Вашингтона у Венесуелі та з танкерами, які показують, що міжнародне право поступається політичній волі.

У цьому контексті Кухарчук цитує Трампа: «Для мене міжнародне право не указ. Для мене указ – моє розуміння і мої моральні переконання». За його словами, це яскраво демонструє розрив між де-юре та де-факто, який стає новою нормою світової політики. Порівнюючи Україну та США, Кухарчук зазначає, що обидві країни фактично діють поза формальними правилами, керуючись обставинами. Він вважає, що Європа намагається жити у «старому світі», де домінують норми міжнародного права, але реальність змушує діяти інакше.

На що аналітик формулює важливу тезу: «Норми права є похідними від волі». Він пояснює, що в Європейському Союзі волю делегували бюрократії, а не політичним лідерам, що призвело до втрати суб’єктності та здатності швидко ухвалювати рішення.

Говорячи про Європу, Рохов детально аналізує страх перед політичним лідерством. За його словами, європейські країни намагалися «каструвати лідерство», передавши повноваження чиновникам, аби уникнути нових воєн, але це зробило їх безпорадними перед новими викликами.

За словами Рохова, українська система ж не має «золотого періоду», коли бюрократія могла б стабілізувати країну та стримувати хаос змін. Україна завжди переживала кризові етапи. Через це українці змушені ухвалювати рішення, орієнтуючись на короткострокові потреби, бо майбутнє невизначене і може змінюватися буквально на очах. Те саме стосується і політичного керівництва: кожен президент діє, виходячи з актуальної ситуації та власного бачення завдань, а проблема не в конкретних очільниках, а в тому, що Конституція не відображає реальні механізми управління та ухвалення рішень у країні.

У цьому контексті Кухарчук різко оцінює паризьку зустріч, називаючи її «псевдоподією з дуже серйозними обличчями», де говорили про майбутні гарантії, не маючи інструментів для зупинки війни зараз.

Наприкінці розмови Рохов переходить до ширшого філософського узагальнення, пояснюючи, чому Україна мислить інакше, ніж Європа. Він наголошує, що українці звикли жити в умовах нестабільності і самі хеджують ризики, не чекаючи рішень від влади. «Або я вирішу і гарантую безпеку собі, або я не вирішу і буду заручником», – формулює він цю логіку.

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram