Правоконсервативний проект в Україні: умови успішної інституалізації

Експертиза
23.03.2021
Правоконсервативний проект в Україні: умови успішної інституалізації

Поступова професіоналізація політики в Україні і структурування політичних інтересів наших громадян наближає нас до питання про політику оформлену в конкретні табори з ідеологічними векторами. В цьому контексті особливо пріоритетним лишається питання участі громадян в політичних процесах і публічної адвокації їх позицій.

З поступовою стабілізацією політичного середовища в Україні дедалі більше зможуть інституалізуватися політсили різних ідеологічних напрямків: лівого, ліберально-демократичного і республіканського або ж правоконсервативного. Структурування правоконсервативного проекту буде успішним в Україні лише якщо існуватиме змога опиратися одразу на ряд важливих факторів:

— «silent majority» — мовчазну більшість громадян України;
— активістів громадських рухів;
— політичні сили;
— медійні та освітні ініціативи.

Лише цей підбір важелів впливу дає змогу повноцінно репрезентувати політичний інтерес громадян, тому наразі  варто йти до інституалізації цього середовища. Значною мірою політичні рухи як правого, так і лівого гатунку сьогодні на Заході існують як надбудова над самоорганізацією громадян, тому з питань створення таких інституцій самоорганізації і варто починати.

Іншою проблемою, яка нависає над правоконсервативним середовищем є ризики самомаргіналізації і глибшого занурення у власну ехокамеру, внаслідок чого не буде реальної можливості реагування на соціальні запити широкої громадськості. Тому такий громадський рух потребує ще і підкріплення якісною складовою — створення власних організацій, які б займалися політичною освітою та політичною соціалізацією громадян. Але найбільш проблемним питанням лишається ідея формування широкої коаліції за участі громадських і політичних проектів близьких за цінностями.

Тут доречно згадати слова американського лівого економіста Пола Кругмана, який у своїй книзі «Кредо ліберала» описує своїх особистих опонентів — Республіканську партію США, окремо згадуючи про досить нетиповий на перший погляд сплав між різними течіями, які утворили цю політсилу в сучасному вигляді. Він писав, що в 1960-70-х роках Республіканська партія стала об’єднанням зусиль бізнесових кіл, немарксистських соціологів і економістів, християнських організацій і прихильників вільного обігу зброї та «яструбів» від зовнішньої політики. Це достатньо широка парасолька, але вона змогла об’єднати цілу низку соціальних груп населення США і створити дієву платформу для спільного захисту власних цінностей.

В Україні поки існує велика проблема у тому, що значна кількість громадян не оперують політичним інтересом і не поглиблюють свій світогляд щодо політики. Тому наразі важко говорити про те, що достатньо лише об’єднати громадські течії в політичну. Але щонайменше ми маємо усвідомлювати потребу в тому, аби великий політичний проект міг спиратися на простого громадянина, був для нього принаймні в основі своїй зрозумілий, не втрачаючи власної ціннісної орієнтації.

Успішний рух завжди починається як відстоювання власних прав і інтересів, але він обов’язково має переростати у кооперацію з іншими політичними і громадськими рухами, утворення більш складних і стійких організмів задля політичної репрезентації. Правоконсервативний проект в Україні буде успішним і реалістичним явищем лише тоді, коли вдасться об’єднати групи громадян, які раніше ніколи не досягали політичної кооперації.

Спеціально для Кабінету експертів — Ярослав Божко, голова Центру політичних студій «Доктрина».