Накопичувальне страхування: як заощадити капітал без великих стартових сум. Борис Перельман у Кабінеті експертів

«Спочатку треба відкласти, а потім вже витрачати» – саме з цього принципу починається розмова про фінансову дисципліну. Правило десятини, складний відсоток, різниця між депозитом і накопичувальним страхуванням життя – про все це йдеться у новому випуску Кабінету експертів із фінансовим консультантом Борисом Перельманом.

Розмова стартує з базового питання: на що жити тоді, коли людина вже не зможе працювати. Борис Перельман наголошує, що йдеться про гроші, які «ми плануємо в подальшому використати для себе». І головне правило інвестицій звучить чітко: «Спочатку, коли ти отримуєш регулярний дохід, тобі треба відкласти, а потім вже витрачати». Він пропонує правило десятини: якщо людина звикла жити на 100% доходу, то «на 90% вона теж проживе, але 10% треба спочатку відкласти».

Окрему увагу приділяєть різниці між поколіннями. Експерт вважає, що справа радше у віці, ніж у поколінні: з роками люди стають більш консервативними в будь-якому поколінні. Молодші схильні до ризику та швидких результатів, тому тяжіють до ризикових інструментів. Проте він наголошує: інвестиції бувають різними і гроші потрібно диверсифікувати.

Говорячи про збереження коштів, Перельман підкреслює: «Паперові гроші мають від’ємну дохідність», тому просто «складати» їх неправильно. Вони мають працювати.

Серед консервативних інструментів він називає банківські депозити, накопичувальне страхування життя та державні папери. Депозит, за його словами, – це радше «надійна камера зберігання», особливо у валюті. Натомість накопичувальне страхування життя поєднує дві функції: захист і накопичення. «Жодного іншого методу, який би давав одночасно і захист, і накопичення, не існує», – каже Перельман. У разі смерті вкладника депозит стає доступним родині лише після вступу в спадщину, що може тривати пів року. У випадку страхової програми, за словами Перельмана, родина «протягом двох тижнів отримує виплату на карту». І ця сума може суттєво перевищувати внески.

Важливою різницею є й механізм нарахування: депозит працює за простим відсотком і щороку оподатковується. Накопичувальна програма працює за складним відсотком, а оподаткування під час дії договору не відбувається. Мінімальний строк програми – від 10 років. Мінімальний платіж – приблизно 3-4 тисячі гривень на рік. Передбачена індексація для захисту від інфляції. Йдеться про недержавні пенсійні фонди або лайфові компанії. Щодо довіри до компаній експерт наголошує: «Довіра виникає, коли є знання». Лайфові страхові компанії, за його словами, зобов’язані мати 105% активів щодо зобов’язань. Якщо компанія йде з ринку, вона передає активи іншій. Раніше терміну людина також може отримати свої кошти, але менше, ніж вклала.

Окремо обговорюють пенсійну систему. В Україні фактично працює лише перший рівень – солідарний. Другий, обов’язковий накопичувальний, досі не запущений. Третій рівень – добровільний, фактично і є тим інструментом, про який ідеться у програмі. Перельман нагадує, що Пенсійний фонд ще до війни мав дефіцит близько 40%, який покривався з держбюджету.

Станом на сьогодні, за його даними, близько 2 мільйонів українців мають подібні. У Європі цей показник сягає 90%, у США 80%, у Японії 99%.

Фінальний висновок експерта – диверсифікація. Якщо є великі кошти, варто розподіляти між нерухомістю, депозитами та страховими програмами. Якщо невеликі, поступове накопичення через довгострокові інструменти. «Треба мати різні кошики», – підсумовує Борис Перельман.

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram