Доктор юридичних наук М. Медведєва: чому не варто приєднуватися до Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад

Експертиза
05.11.2018

Обґрунтування непідписання Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад

1. Хоча в назві Хартії вживається термін “рівність жінок і чоловіків”, сам текст документу насичений також іншим терміном — “гендерна рівність”, який був запозичений з понятійного апарату соціо-психологічних (біхевіоральних) наук. Там він позначає не лише рівність двох біологічних статей (жіночої та чоловічої), але й рівність різних гендерів, які, своєю чергою, охоплюють гендерну ідентичність (усвідомлення себе належним до певної статі, до обох статей чи до жодної статі) та гендерну роль (вияв своєї гендерної ідентичності в суспільстві). Теоретики гендеру одностайно визнають, що гендер включає не лише біологічні, соціальні чи культурні характеристики особи, але й сексуальну поведінку, яка відрізняється на підставігендерної ідентичності та сексуальної орієнтації (згадка про неї є в принципі 2 та статті 10 Хартії). Таке розуміння гендерної рівності прямо суперечить ст. 1 Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Зважаючи на те, що гендерна ідентичність та сексуальна орієнтація є поведінковими явищами, біологічна природна яких на сьогодні дискутується в медичній науці, а також те, що впровадження теорії гендеру в усі сфери суспільного життя може спричинити і вже спричиняє непоправну шкоду різним категоріям населення, зокрема дітям, вважаємо за неможливе приєднання міських рад України до цього документу. Те, що гендер і стать – два різні поняття, підтверджується тим, що в англомовному варіанті Хартії в принципі 2 вживається перше (англ. – gender), а в статті 10 – друге (англ. – sex).

2. “Викорінення гендерних стереотипів та поглядів” є другим проблемним моментом, наявність якого робить неможливим приєднання міських рад України до Хартії. Розуміння стереотипів в плані рівності чоловіка та жінки в кожної особи, різних груп населення та у різних суспільствах є різним; воно може бути різним як серед жінок, так і серед чоловіків. Те, що здається стереотипом для однієї жінки, цілком нормально сприймається іншою, наприклад, покликання забезпечувати домашній добробут, народжувати та виховувати дітей. Навпаки, примушування всіх жінок ставати абсолютно рівними в правах з чоловіками може дискримінувати тих жінок, які не мають можливостей реалізувати такі права через свій статус (наприклад, багатодітна матір, жінка із сільської місцевості) і часто потребують підтримки з боку держави, як це визначено в статті 24 Конституції України та статті 3 Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Жінка і чоловік не можуть бути повністю урівняні в правах та можливостях, оскільки вони є різними за своєю природою (і ця теза підтверджується в ст. 14 та 15 Хартії): мають різні фізіологічні та генетичні відмінності, що абсолютно нормально сприймається багатьма жінками. Тому положення Хартії про зобов’язання викорінювати стереотипні уявлення про ролі жінок та чоловіків загрожують зловживаннями та невірними тлумаченнями. Стереотипи – цесуб’єктивнакатегорія, яка не може бути переведена в площинуполітичногочи правового документу.

3. Викликають занепокоєння також положення Хартії, які:

  • закликають заохочувати чоловіків до піклування за дітьми (ст. 11 та 16), оскільки,незважаючи на те, що чоловіки повинні відігравати не меншу роль у вихованні дітей, ніж жінки,все ж приймати спеціальні заохочувальні заходи для того, щоб позбавитидитину материнського піклування (яке не може за жодних обставин, крім нагальної необхідності, бути заміненим піклуванням батька, бабусі чи дідуся), не тільки непотрібно, але навіть шкідливо для гармонійного розвитку дитини;
  • забезпечення існування послуг для догляду за утриманцями (ст. 17), оскільки це може тлумачитись як заохочення до відмови від обов’язку повнолітніх дітей (наприклад, дочок) піклуватися про своїх батьків,закріпленого в українському законодавстві (ст. 51 Конституції та ст. 172 Сімейного кодексу України);
  • заохочення жінок здобувати навички та кваліфікації для робіт, що традиційно вважаються чоловічими (ст. 27), оскільки рішення про здобуття навичок та кваліфікацій для таких робіт, які, як правило, супроводжуються шкідливимита небезпечними умовами праці, може бути ухвалене жінкою або через безвихідь (нема можливості іншого працевлаштування в певній місцевості), або без розуміння довгострокових наслідків такої роботи в майбутньому (наприклад, для реалізації її репродуктивної функції); у зв’язку з цим вважаємо, що відміна Наказу МОЗ України “Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок» була необдуманим кроком.

 Медведєва М. О. – доктор юридичних наук, доцент, експерт з міжнародного права.

Рух «Всі разом!» підготував Рекомендації щодо Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад.