Діди тримають фронт, а мовні конфлікти руйнують тил. Андрій Рибалко у Кабінеті експертів

Український фронт тримають насамперед «діди» – чоловіки за п’ятдесят, яких не лякають ані ТЦК, ані ворог, і саме вони, за словами військових, виявилися найбільш стійкими та самовідданими воїнами цієї війни. Про цей парадокс мотивації, втрату державою рольових моделей, кризу сучасної Європи, небезпеку внутрішніх гуманітарних конфліктів та особисте розуміння служіння розповів український військовослужбовець Андрій Рибалко в новому випуску програми Кабінет експертів.

З 25 лютого 2022 року Андрій Рибалко служить у силах оборони, був стрільцем, розвідником у піхотному батальйоні й пройшов Миколаївщину, Херсонщину, Харківщину, Донеччину та Луганщину.

Однією з перших тем стала мотивація українських військовослужбовців – фундаментальна для розуміння того, чому українці воюють і що їх тримає на фронті. Рибалко зазначив, що у всіх військових мотивація дуже різна. Він навів кілька вражаючих прикладів. Один боєць сказав йому прямо: «Я воюю за свою честь». Український військовий підкреслив, що мотивації можуть бути нелогічними з точки зору спостерігача: людина може ризикувати життям, але не планувати майбутнє в Україні. «Це різні погляди, різні життєві історії, різні внутрішні відповіді на питання сенсу», – пояснив він.

«Але якщо говорити про глобальний контекст, то було б добре, щоб всі громадяни усвідомлювали з’єднання їхньої долі та долі держави», – каже гість.

Далі Рибалко торкнувся явища, яке, за його словами, вражає навіть військових. «Фронт тримався на дідах. Діди – це люди за 50», – сказав він. І пояснив, чому саме старші чоловіки виявилися найстійкішими: у них «відчуття обов’язку, патріотизму, почуття боргу і внутрішня ганьба перед втечею сильніші, ніж у багатьох молодших». При цьому молодше покоління, за його словами, частіше демонструє відстороненість: «Для великої частини людей віком 30-40 Україна вже не є цінністю… вони вважають, що війна їх не стосується». Причиною цього він назвав провал державної політики щодо формування почуття відповідальності. Але він уточнив, що це його суб’єктивне спостереження.

Рибалко погодився і вказав на ключові чинники: «У нас останні 30 років робився наголос на правах без прив’язки до обов’язків. Відбувся розрив: люди багато говорять про права, але забули про обов’язки», – підкреслив він.

Ведучий Руслан Кухарчук підкреслив, що покоління, яке навчалося після 1991 року, мало би бути «найукраїнізованішим»: гімн, вишиванки, офіційні свята, концепції НПВ. Але реальність виявилася складнішою. Але він зазначив, що і старше покоління воює більше через обов’язок.

Окрема частина розмови була присвячена особистій мотивації, яка привела Андрія Рибалка на фронт саме 25 лютого. Він зізнався, що момент найглибшого усвідомлення прийшов під час святкування Різдва. «Дружина готує страви, є елемент національних традицій, ми з сином читаємо Святе Письмо, молимося», – описав він. Саме тоді він «дуже гостро відчув зв’язок поколінь українців, які були і які будуть», і зрозумів, що це «наше національне світле… настільки цінне», що сама думка про те, що хтось може це зруйнувати, «мотивує іти воювати і ризикувати життям».

Перейшовши до теми глобального контексту, Рибалко зробив історико-ідеологічний аналіз. Він вважає, що в Європі утвердився світогляд, який ставить у центр «не жертовність, а жертву», не честь, а толерантність. «Коли прилітає 120-та міна, вона нікого не дискримінує», – сказав він, підкреслюючи, що гендерні дискусії не допомагають виживати під обстрілами. На його думку, Європа втратила внутрішній стрижень, і тому злякалася навіть думки про призов.

Кухарчук додав приклад, як британський прапор на вулицях Лондона називали «націоналістичним», а саме поняття національного в Європі стало токсичним. Він також наголосив на процесах «демаскулінізації», які робили з чоловічності проблему – тоді як під час війни саме вона є необхідною якістю. Тому він підкреслив важливість фундаментальних традиційних цінностей.

Далі Рибалко перейшов до історії й наголосив: війни народжуються, коли суспільства надто захоплюються власними уявленнями про прогрес. Так було перед Першою світовою, так було перед Другою, і так сталося зараз.

Експерт підкреслив: успішні підрозділи української армії виростали з середовищ, де культивувалися честь, дисципліна, внутрішня боротьба, служіння, а не зовнішній атрибутний патріотизм.

Тим не менше, він бачить і позитив: впроваджуються важливі підходи – відхід від образу України-жертви та повернення до витоків державності від Київської Русі. Це, на думку Рибалка, стратегічно правильно.

Після історичного блоку розмова перейшла до теми міжнародного впливу на українську політику та реформи. На питання про причини надмірної залежності Рибалко відповів: «Головне – мати свою власну картину світу. Якщо її немає, ми впадаємо спочатку в інтелектуальну залежність, а потім і в ресурсну». Він навів приклад Інституту філософії НАНУ – будівля в занедбаному стані, мізерні зарплати науковців. «Так країни не будують власну думку», – підсумував він.

Проблема мови стала однією з найскладніших частин розмови. Рибалко визнав: українська мова критично важлива для національної ідентичності, українська потребує захисту через чисельну перевагу російської та загрозу витіснення, головна загроза для мови – не внутрішні суперечки, а Росія. «Поки існуватиме українська держава, загроз для української мови не буде», – наголосив він. При цьому він застеріг від агресивної поведінки в тилу: «Ми породжуємо соціальний конфлікт там, де його не має бути».

У фіналі мовного блоку він підкреслив: головне – не допустити внутрішньої ворожнечі, особливо між людьми, які просто мають різний гуманітарний бекґраунд. «Зараз найголовніше – зберегти державу. Далі ми збережемо і мову, і культуру, і історію», – сказав він.

Наприкінці ефіру Кухарчук показав фото соціальної кампанії «Захищати сім’ю в Україні». На бордах і сітілайтах по всій країні була зображена пара: військовий і дівчина у національному вбранні. Ведучий розкрив секрет: це сам Андрій Рибалко зі своєю дружиною Наталією.

Рибалко усміхнувся: «Минулої відпустки ми приїжджаємо в Ужгород і перше, що бачимо, виходячи із вокзалу, – то наш борт». Він додав, що це нагадує йому «чому ми воюємо і чому маємо перемагати».

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram