громадянський рух

Церква в авангарді суспільного діалогу

У сучасному інформаційному суспільстві принципово змінюється уявлення про співвідношення духовного і матеріального, релігійного і світського. Християнська церква і держава протягом свого співіснування перебували та перебувають у стані діалектичної взаємодії. Вона обумовлює актуальність методологічного переосмислення концепції «Симфонії влад» — історично обумовленої форми організації церковно-державних стосунків.

Теорія і практика суспільного діалогу секулярної і духовної влад в Україні мають бути переглянуті. В конфліктних умовах глобалізуючогося світу, реактивних проявів ксенофобії в полікультурних середовищах, безпекових і іншого роду викликів — церква повинна усвідомити власну трансформаційну роль у суспільстві.

Природа походження інститутів держави і церкви, їхній устрій та суспільна місія відмінні. Але між ними є історико-культурний обумовлений зв’язок. Кожен із цих соціальних інститутів відіграє ключову роль. В Україні вони існують за принципом спільного «невтручання» у внутрішні справи, що регламентується вітчизняним законодавством. Враховуючи останні соціологічні дослідження, саме церква є однією із тих інституцій, яка має найбільший кредит довіри від населення. Це свідчить про високий рівень чутливості українців до голосу церкви і існуючий авторитет церковної влади.

В цій статті осмислюватиметься концепція симфонізму влад в суспільстві на сучасному етапі. На основі цього та інших фундаментальних досліджень, повинна сформуватися актуальна модель партнерських відносин української протестантської церкви з інститутами громадянського суспільства.

Про «Симфонію влад» першим заговорив Юстиніан I у передмові до своєї VI новели: «Найбільші блага, даровані людям вищою благістю Божою, суть священство і царство, з яких перше (священство, церковна влада) піклується про божественні справи, а друге (царство, державна влада) керує і піклується про людські справи, а обидва, виходячи з одного і того ж джерела, становлять прикрасу людського життя. Тому ніщо не лежить так на серці царів, як честь священнослужителів, які зі свого боку служать їм, молячись безперестанно за них Богу. І якщо священство буде у всьому впорядковане, а державна влада буде по правді управляти, то буде повна згода між ними в усьому, що слугуватиме на користь і благо людського роду. Тому ми докладаємо найбільших старань щодо охорони справжніх догматів Божих і честі священства, сподіваючись отримати через це великі блага від Бога і міцно тримати ті, які маємо»

У повсякденній свідомості візантійців божественне і людське, душа і тіло чітко розмежовувалися. Держава розглядалася як єдиний організм, в якому є і тіло, і душа. «Так як держава на зразок людини складається з частин і членів, то найважливішими і найнеобхіднішими членами є цар і патріарх; тому мир і благоденство підданих залежать від єдності і згоди царської і патріаршої влади», — говорилося в «Ісагозі», зведенні законів IX століття.

Суть «Симфонії влади» складає обопільне співробітництво, взаємна підтримка і взаємна відповідальність, без вторгнення однієї сторони в сферу виключної компетенції іншої. Симфонія держави і церкви передбачала взаємодію у всіх сферах влади — виконавчій, судовій, законодавчій. Імператор Юстиніан в жовтні 530 року заявив, що «божественні канони» мають силу не меншу, ніж закони. Це положення він розгорнув у своїй знаменитій 131 новелі, яка: «наказує, щоб священні церковні канони, видані або підтверджені чотирма святими соборами, а саме — Нікейським, Константинопольським, Ефеський і Халкидонским …, мали ранг законів; бо догмати чотирьох вищеназваних соборів ми визнаємо зразком святих писань, а їх канони зберігаємо, як закони» (Nov. Just. 131.1). А в передмові до 137 новели, Юстиніан вказав чіткі відмінності між законом і каноном: метою цивільних законів є громадська безпека, церковні канони встановлені заради порятунку душі. Влада над законами довірена Богом імператору, а спостереження за дотриманням канонів і саме їх встановлення — довірено єпископам. Деякі дослідники вважають, що, зрівнюючи канони і закони, імператори включали норми канонічного права в загальну законодавчу систему держави, в якій імператор виступав в якості універсального законодавця. Дійсно, віровизначення церкви виконувалося вірянами не тільки як правило віри, встановлене церквою, а й як державний закон, виконання якого охоронялося державною владою.


Зрозуміло, що при такому союзі протилежностей не могло не бути взаємних і навіть хворобливих компромісів, де кожне надбання однієї сторони відбувалося за рахунок іншої. Сьогодні, сприймається як благо «християнськість» цілих націй — греків, італійців, іспанців тощо. Але необхідно визнати, що багато їх предків були приведені до церкви не одними чистими заходами апостольської проповіді, але і примусовими, іноді аж до кривавих гонінь, заходами імператорів Феодосія, Аркадія, Гонорія, Юстиніана і т.д. Імператори збирали всесвітні собори і цим сприяли встановленню церковного миру в епоху теологічних суперечок. Але вони ж збирали і великі єретичні собори, гнобили церкву деспотичними декретами з догматичних питань. Поспішаючи декретувати християнську віру зі своїх державних канцелярій, імператори особливо шкідливо впливали на природний хід церковних богословських суперечок. Таким чином, східна церква прожила свій класичний творчий період при системі, яка не гарантувала їй належної частки внутрішньої свободи, і передала цей лад у спадок іншим національним дочірнім церквам: вірменській, грузинській, болгарській сербській, румунській, російській.

В умовах пристосування до нових культурних ґрунтів, недоліки візантійської концепції «Симфонії влад» не були настільки явними. Століття догматичних суперечок скінчилося. Їм залишалося берегти патріарший спадок віри. Владне державне хрещення своїх народів, створення національних церков і управління ними не переживалися як насильство, навпаки — як патріархальна батьківська воля. Візантійське імператорство втратило тут присмаки язичницького pontifex maximus і зробилося більш чистою формою християнського управління державою. Східні церкви набули незалежного автокефального устрою і національного характеру. Це дало народам можливість швидко і глибоко полюбити свої національні церкви і напоїти християнським духом свої культури. Симфонія націй з християнством вдалася більше, ніж симфонія церкви і держави.

Таким чином, концепція «Симфонії влад», постаючи ідеалістичною по своїй природі, не відбулася як така. Ця ідея стала анахроністичною. Не дієвою по формі, але життєдайною по духу. У цьому розумінні концепція «Симфонії влад» співвідноситься з концепцією «правової держави», що теж є утопічною ідеєю, але під її знаком у державі встановлені високі конституційні стандарти і відбуваються прогресивні зміни. Впродовж історії, для виконання своєї місії на землі, церква об’єднувала свою силу з державною владою країн. Але часи змінюються. Сучасні держави набули більш формальних, секулярних ознак. Перебуваючи під впливом ліберальних ідей, і прагнучи втілити в життя канони так званого «вільного, європейського суспільства» — державницький апарат постає замовником, головним адвокатом і виконавцем докорінних антихристиянських культурних трансформацій. Тож, для втілення принципів Царства Божого на землі і перетворення національної культури на основі християнських цінностей, церкві необхідно шукати нових союзників.
Історично так склалося, що трансформація поглядів церкви на суспільство, державу та історію, науку і культуру, численні вияви кризи цивілізації, зокрема й з огляду на глобалізаційні проблеми сучасності тощо знаходило своє відображення у формуванні офіційних соціальних доктрин. Католицька і православна церкви мають такі фундаментальні праці. Маючі чіткі соціальні догматичні визначення, вони здобули важелі політичного впливу на міжнародну політику, яка поширюється на всі держави, здійснюючи влив не тільки на громадянське суспільство, а й на уряди ключових країн.

Протестантська спільнота на пострадянському просторі, здолавши нелегкий шлях гонінь з боку тоталітарної радянської держави, отримала в спадок невироблену уніфіковану соціальну доктрину. За 26 років незалежності України, християнами-протестантами був зроблений вагомий внесок в розбудову і консолідацію держави. Особливо, в часи російської агресії на Донбасі, зайнявши чітку патріотичну позицію – протестантські конфесії показали приклад посвяченого служіння суспільству. Авторитет церков протестантського спрямування в Україні зростає. На сьогодні, вони представляють інтереси великої громади християн. Саме чітка просоціальна, місіонерська позиція церкви стала певним еталоном і прототипом для фундаментального визначення ролі протестантської церкви у суспільстві. Стоїть завдання виробити уніфіковані стандарти соціальної доктрини для всієї спільноти українських протестантів. Альбер Камю – французький письменник, публіцист та філософ, колись зазначив, що кожен митець «повинен сьогодні пливти на галері сучасності». Цими словами, він підкреслював, що творчість має завжди бути актуальною. Такою, що не втрачає коду своєї унікальності, у будь-які часи. Завжди аполітичною, для досягнення мети. Усвідомлення протестантською церквою в Україні власної суб’єктності та актуальності багато в чому зміцнить її позиції в суспільно-політичному житті.

В умовах розвитку громадянського суспільства в Україні, більш чіткими видаются розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутів громадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції. В основі функціональної взаємодії громадянського суспільства і держави лежить принцип єдності і боротьби протилежностей. З одного боку, вони як би протистоять один одному, а з іншого — вони неможливі один без одного. У країні, в якій зароджується громадянська платформа, церква має виступати в якості активного початку (діяча, творця) соціальної реальності. Така активність повинна проявлятися у відтворенні та оновленні суспільних відносин, в соціальному конструюванні і проектуванні реальності, в різних формах соціальної діяльності. Тому інститути громадянського суспільства, які знаходяться в системі координат із церквою постають сучасними її союзниками і партнерами. Навколоцерковні громадські об’єднання та рухи, які утворені християнами і реалізують зовнішню місію Церкви — є її найближчими партнерами і однодумцями в цьому процесі. Для активної інтеграції церкви в громадянське суспільство і посилення її ролі в ньому, необхідно спиратися на потенціал партнерів. Мова йде про співпрацю церкви з інститутами громадянського суспільства, які в основі своєї діяльності спираються на традиційні цінності і євангельські постулати. Обидва мають спільну мету — утвердження цінностей Царства Божого на землі.

Церква має тісно співпрацювати з тими, хто формує порядок денний в суспільстві, впливає на культуру або чинить опір намаганням змінити культурні підвалини суспільства заснованого на християнських цінностях. Підтримувати в церковному середовищі освіту активних вірян, громадянську активність і кваліфікацію таких людей задля представлення високоосвічених християн-експертів в різних інституціях влади. Секулярна політика держави не може обмежувати велику місію церкви. Тому відокремлена від держави, але не від суспільства церква, спільно зі своїми громадськими партнерами, має створити нові суспільні форми вільного суспільного діалогу поза стінами власних храмів і молитовних будинків.

Резюмуючи все вищевикладене, на порядку денному стоять декілька актуальних завдань:
1. Створити уніфіковану соціальну доктрину для українських протестантів.
2. Ввести в базові програми навчання духовних семінарій предмет з соціально-політичної етики та публічної теології.
3. Заохочувати помісними церквами навчання молоді на суспільно-політичних, соціально-педагогічних, медичних і журналістських факультетах.
4. Стимулювати і підтримувати політичну активність вірян: усвідомлено брати участь у всенародних плебісцитах, користуватися правом бути обраними народними представниками до рад всіх рівнів. Прагнути здобувати інструменти влади для утвердження християнських цінностей в ключових сферах суспільства і творення змін в Україні.

Роман Аблязов, керівник проектів громадянського руху «Всі разом!»

 

На Форумі «Всі разом!» у Кривому Розі говоритимуть про суспільні зміни
23.05.2018

28-29 червня у Кривому Розі проходитиме християнський громадянський Форум «Всі разом!». Подія стала можливою на запрошення міжцерковної ради міста. Програма двох днів складатиметься з профільних суспільно-політичних тем, а також промов просімейного спрямування.

До вуличного сімейного руху додалося ще дев`ять міст
22.05.2018

Під час вихідних 19 та 20 травня проходили масштабні вуличні сімейні заходи. Це були марші за життя та природні сімейні цінності, наметові містечка з просімейними локаціями та концерти на сценах. Ще десяток міст додалося цього вікенду. Далі про кожне місто детальніше… 19 травня у Чернівцях пройшло свято «Щаслива сім`я». Уся площа Філармонії була заповнена локаціями…

Фестиваль «Всі разом — за сім’ю!»: невідомі деталі масштабної події
21.05.2018

У Києві на Поштовій площі 9–10 червня пройде масштабний фестиваль «Всі разом — за сім’ю!». Цьогороку організатори подбали про ще більшу кількість локацій для відпочинку родин та більш насичену сценічну програму заходу. Загалом свято складатиметься з трьох блоків: локації по всій площі, денна дитяча сцена, вечірня сцена з гала-концертом. Детально про кожен з блоків читайте…

Триває марафон місцевих рад щодо захисту інституту сім’ї в Україні
18.05.2018

Депутати рад всіх рівнів звертаються до керівних органів держави із вимогою захистити інститут сім’ї в Україні. Це пов’язано із сучасними викликами та загрозами, обумовленими економічними, соціально-політичними, так і з духовно-культурними трансформаціями сучасного суспільства.

Розпочався марафон вуличних сімейних заходів в Україні: за вихідні – 10 міст
15.05.2018

У минулий вікенд (12 та 13 травня) розпочався марафон вуличних сімейних заходів містами України. Фестивалі «Всі разом – за сім`ю!» та марші на захист родинних цінностей пройшли в кількох обласних та районних центрах. Центральні вулиці та площі переповнювалися людьми, які вийшли святкувати і підносити сімейні цінності. Далі – одним абзацом про кожне місто… 12 травня…

Рух «Всі разом!» забезпечив просімейними ресурсами півсотні міст
11.05.2018

Організація «Всі разом!» надіслала цінні матеріали усім організаторам вуличних сімейних заходів по містах України. Півсотні посилок формувалися в офісі руху впродовж кількох днів і надсилалися кількома партіями. 

ЗВЕРНЕННЯ ДО ОМБУДСМЕНА ЩОДО ВИЗНАННЯ ДІЙ ЇЇ ПРЕДСТАВНИКА НЕЗАКОННИМИ
25.04.2018

Вих. № 10 від 25.04.2018 року                                                            Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Денісовій Л. Л.  

Звернення до Президента України щодо оприлюднення Петиції на захист сімейних цінностей
28.03.2018

Вих. № 4 від 28.03.2018 Президенту України  Порошенку П. О. Шановний Петре Олексійовичу! 26 січня поточного року на офіційному інтернет-представництві Президента України була оприлюднена Петиція №22/042484-еп (далі — Петиція), яка містила прохання вжити заходів для припинення пропаганди гомосексуалізму та захисту традиційних сімейних цінностей. Вона отримала надзвичайну підтримку громадян України та набула неабиякого розголосу та резонансу….

Петиція щодо захисту та підтримки інституту сім’ї
23.11.2017

Шановні громадяни! В теперішній час з боку влади є величезний тиск на інститут родини: вже розробляються закони про одностатеві партнерства, планується надання гомосексуалістам права на всиновлення дітей, агресивно популяризується їхній аморальний спосіб життя серед молоді, в освітній сфері передбачаються програми про «подолання гендерних стереотипів»,  в сфері охорони здоров’я планують надати право геям та ВІЛ-інфікованим людям бути…

«Мова ворожнечі» як тавро і цензура. Європейський контекст
25.09.2017

Після Другої світової війни у Європі виникла потреба в ухваленні законодавчих актів, що забороняли би «мову ненависті» або «hate speech». Мета цих законів – мир та захист від ксенофобії на європейському континенті.

Проект: Національна сімейна стратегія
12.09.2017

Інститут сім’ї в Україні Інститут сім’ї в Україні переживає складні часи, пов’язані як з економічними, соціально-політичними, так і з духовно-культурними трансформаціями сучасного суспільства. З точки зору світоглядних, культурних орієнтацій Україна обрала європейський вектор розвитку. Вочевидь, це не викликає суттєвого сумніву, втім, певні тенденції у культурному та суспільно-політичному просторі Європи викликають застереження та виступають дисонансом до…

Церква в авангарді суспільного діалогу
08.08.2017

У сучасному інформаційному суспільстві принципово змінюється уявлення про співвідношення духовного і матеріального, релігійного і світського. Християнська церква і держава протягом свого співіснування перебували та перебувають у стані діалектичної взаємодії. Вона обумовлює актуальність методологічного переосмислення концепції «Симфонії влад» — історично обумовленої форми організації церковно-державних стосунків. Теорія і практика суспільного діалогу секулярної і духовної влад в Україні…

Руслан Кухарчук, голова громадянського руху «Всі разом!».