громадянський рух

Церква в авангарді суспільного діалогу

У сучасному інформаційному суспільстві принципово змінюється уявлення про співвідношення духовного і матеріального, релігійного і світського. Християнська церква і держава протягом свого співіснування перебували та перебувають у стані діалектичної взаємодії. Вона обумовлює актуальність методологічного переосмислення концепції «Симфонії влад» — історично обумовленої форми організації церковно-державних стосунків.

Теорія і практика суспільного діалогу секулярної і духовної влад в Україні мають бути переглянуті. В конфліктних умовах глобалізуючогося світу, реактивних проявів ксенофобії в полікультурних середовищах, безпекових і іншого роду викликів — церква повинна усвідомити власну трансформаційну роль у суспільстві.

Природа походження інститутів держави і церкви, їхній устрій та суспільна місія відмінні. Але між ними є історико-культурний обумовлений зв’язок. Кожен із цих соціальних інститутів відіграє ключову роль. В Україні вони існують за принципом спільного «невтручання» у внутрішні справи, що регламентується вітчизняним законодавством. Враховуючи останні соціологічні дослідження, саме церква є однією із тих інституцій, яка має найбільший кредит довіри від населення. Це свідчить про високий рівень чутливості українців до голосу церкви і існуючий авторитет церковної влади.

В цій статті осмислюватиметься концепція симфонізму влад в суспільстві на сучасному етапі. На основі цього та інших фундаментальних досліджень, повинна сформуватися актуальна модель партнерських відносин української протестантської церкви з інститутами громадянського суспільства.

Про «Симфонію влад» першим заговорив Юстиніан I у передмові до своєї VI новели: «Найбільші блага, даровані людям вищою благістю Божою, суть священство і царство, з яких перше (священство, церковна влада) піклується про божественні справи, а друге (царство, державна влада) керує і піклується про людські справи, а обидва, виходячи з одного і того ж джерела, становлять прикрасу людського життя. Тому ніщо не лежить так на серці царів, як честь священнослужителів, які зі свого боку служать їм, молячись безперестанно за них Богу. І якщо священство буде у всьому впорядковане, а державна влада буде по правді управляти, то буде повна згода між ними в усьому, що слугуватиме на користь і благо людського роду. Тому ми докладаємо найбільших старань щодо охорони справжніх догматів Божих і честі священства, сподіваючись отримати через це великі блага від Бога і міцно тримати ті, які маємо»

У повсякденній свідомості візантійців божественне і людське, душа і тіло чітко розмежовувалися. Держава розглядалася як єдиний організм, в якому є і тіло, і душа. «Так як держава на зразок людини складається з частин і членів, то найважливішими і найнеобхіднішими членами є цар і патріарх; тому мир і благоденство підданих залежать від єдності і згоди царської і патріаршої влади», — говорилося в «Ісагозі», зведенні законів IX століття.

Суть «Симфонії влади» складає обопільне співробітництво, взаємна підтримка і взаємна відповідальність, без вторгнення однієї сторони в сферу виключної компетенції іншої. Симфонія держави і церкви передбачала взаємодію у всіх сферах влади — виконавчій, судовій, законодавчій. Імператор Юстиніан в жовтні 530 року заявив, що «божественні канони» мають силу не меншу, ніж закони. Це положення він розгорнув у своїй знаменитій 131 новелі, яка: «наказує, щоб священні церковні канони, видані або підтверджені чотирма святими соборами, а саме — Нікейським, Константинопольським, Ефеський і Халкидонским …, мали ранг законів; бо догмати чотирьох вищеназваних соборів ми визнаємо зразком святих писань, а їх канони зберігаємо, як закони» (Nov. Just. 131.1). А в передмові до 137 новели, Юстиніан вказав чіткі відмінності між законом і каноном: метою цивільних законів є громадська безпека, церковні канони встановлені заради порятунку душі. Влада над законами довірена Богом імператору, а спостереження за дотриманням канонів і саме їх встановлення — довірено єпископам. Деякі дослідники вважають, що, зрівнюючи канони і закони, імператори включали норми канонічного права в загальну законодавчу систему держави, в якій імператор виступав в якості універсального законодавця. Дійсно, віровизначення церкви виконувалося вірянами не тільки як правило віри, встановлене церквою, а й як державний закон, виконання якого охоронялося державною владою.


Зрозуміло, що при такому союзі протилежностей не могло не бути взаємних і навіть хворобливих компромісів, де кожне надбання однієї сторони відбувалося за рахунок іншої. Сьогодні, сприймається як благо «християнськість» цілих націй — греків, італійців, іспанців тощо. Але необхідно визнати, що багато їх предків були приведені до церкви не одними чистими заходами апостольської проповіді, але і примусовими, іноді аж до кривавих гонінь, заходами імператорів Феодосія, Аркадія, Гонорія, Юстиніана і т.д. Імператори збирали всесвітні собори і цим сприяли встановленню церковного миру в епоху теологічних суперечок. Але вони ж збирали і великі єретичні собори, гнобили церкву деспотичними декретами з догматичних питань. Поспішаючи декретувати християнську віру зі своїх державних канцелярій, імператори особливо шкідливо впливали на природний хід церковних богословських суперечок. Таким чином, східна церква прожила свій класичний творчий період при системі, яка не гарантувала їй належної частки внутрішньої свободи, і передала цей лад у спадок іншим національним дочірнім церквам: вірменській, грузинській, болгарській сербській, румунській, російській.

В умовах пристосування до нових культурних ґрунтів, недоліки візантійської концепції «Симфонії влад» не були настільки явними. Століття догматичних суперечок скінчилося. Їм залишалося берегти патріарший спадок віри. Владне державне хрещення своїх народів, створення національних церков і управління ними не переживалися як насильство, навпаки — як патріархальна батьківська воля. Візантійське імператорство втратило тут присмаки язичницького pontifex maximus і зробилося більш чистою формою християнського управління державою. Східні церкви набули незалежного автокефального устрою і національного характеру. Це дало народам можливість швидко і глибоко полюбити свої національні церкви і напоїти християнським духом свої культури. Симфонія націй з християнством вдалася більше, ніж симфонія церкви і держави.

Таким чином, концепція «Симфонії влад», постаючи ідеалістичною по своїй природі, не відбулася як така. Ця ідея стала анахроністичною. Не дієвою по формі, але життєдайною по духу. У цьому розумінні концепція «Симфонії влад» співвідноситься з концепцією «правової держави», що теж є утопічною ідеєю, але під її знаком у державі встановлені високі конституційні стандарти і відбуваються прогресивні зміни. Впродовж історії, для виконання своєї місії на землі, церква об’єднувала свою силу з державною владою країн. Але часи змінюються. Сучасні держави набули більш формальних, секулярних ознак. Перебуваючи під впливом ліберальних ідей, і прагнучи втілити в життя канони так званого «вільного, європейського суспільства» — державницький апарат постає замовником, головним адвокатом і виконавцем докорінних антихристиянських культурних трансформацій. Тож, для втілення принципів Царства Божого на землі і перетворення національної культури на основі християнських цінностей, церкві необхідно шукати нових союзників.
Історично так склалося, що трансформація поглядів церкви на суспільство, державу та історію, науку і культуру, численні вияви кризи цивілізації, зокрема й з огляду на глобалізаційні проблеми сучасності тощо знаходило своє відображення у формуванні офіційних соціальних доктрин. Католицька і православна церкви мають такі фундаментальні праці. Маючі чіткі соціальні догматичні визначення, вони здобули важелі політичного впливу на міжнародну політику, яка поширюється на всі держави, здійснюючи влив не тільки на громадянське суспільство, а й на уряди ключових країн.

Протестантська спільнота на пострадянському просторі, здолавши нелегкий шлях гонінь з боку тоталітарної радянської держави, отримала в спадок невироблену уніфіковану соціальну доктрину. За 26 років незалежності України, християнами-протестантами був зроблений вагомий внесок в розбудову і консолідацію держави. Особливо, в часи російської агресії на Донбасі, зайнявши чітку патріотичну позицію – протестантські конфесії показали приклад посвяченого служіння суспільству. Авторитет церков протестантського спрямування в Україні зростає. На сьогодні, вони представляють інтереси великої громади християн. Саме чітка просоціальна, місіонерська позиція церкви стала певним еталоном і прототипом для фундаментального визначення ролі протестантської церкви у суспільстві. Стоїть завдання виробити уніфіковані стандарти соціальної доктрини для всієї спільноти українських протестантів. Альбер Камю – французький письменник, публіцист та філософ, колись зазначив, що кожен митець «повинен сьогодні пливти на галері сучасності». Цими словами, він підкреслював, що творчість має завжди бути актуальною. Такою, що не втрачає коду своєї унікальності, у будь-які часи. Завжди аполітичною, для досягнення мети. Усвідомлення протестантською церквою в Україні власної суб’єктності та актуальності багато в чому зміцнить її позиції в суспільно-політичному житті.

В умовах розвитку громадянського суспільства в Україні, більш чіткими видаются розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутів громадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції. В основі функціональної взаємодії громадянського суспільства і держави лежить принцип єдності і боротьби протилежностей. З одного боку, вони як би протистоять один одному, а з іншого — вони неможливі один без одного. У країні, в якій зароджується громадянська платформа, церква має виступати в якості активного початку (діяча, творця) соціальної реальності. Така активність повинна проявлятися у відтворенні та оновленні суспільних відносин, в соціальному конструюванні і проектуванні реальності, в різних формах соціальної діяльності. Тому інститути громадянського суспільства, які знаходяться в системі координат із церквою постають сучасними її союзниками і партнерами. Навколоцерковні громадські об’єднання та рухи, які утворені християнами і реалізують зовнішню місію Церкви — є її найближчими партнерами і однодумцями в цьому процесі. Для активної інтеграції церкви в громадянське суспільство і посилення її ролі в ньому, необхідно спиратися на потенціал партнерів. Мова йде про співпрацю церкви з інститутами громадянського суспільства, які в основі своєї діяльності спираються на традиційні цінності і євангельські постулати. Обидва мають спільну мету — утвердження цінностей Царства Божого на землі.

Церква має тісно співпрацювати з тими, хто формує порядок денний в суспільстві, впливає на культуру або чинить опір намаганням змінити культурні підвалини суспільства заснованого на християнських цінностях. Підтримувати в церковному середовищі освіту активних вірян, громадянську активність і кваліфікацію таких людей задля представлення високоосвічених християн-експертів в різних інституціях влади. Секулярна політика держави не може обмежувати велику місію церкви. Тому відокремлена від держави, але не від суспільства церква, спільно зі своїми громадськими партнерами, має створити нові суспільні форми вільного суспільного діалогу поза стінами власних храмів і молитовних будинків.

Резюмуючи все вищевикладене, на порядку денному стоять декілька актуальних завдань:
1. Створити уніфіковану соціальну доктрину для українських протестантів.
2. Ввести в базові програми навчання духовних семінарій предмет з соціально-політичної етики та публічної теології.
3. Заохочувати помісними церквами навчання молоді на суспільно-політичних, соціально-педагогічних, медичних і журналістських факультетах.
4. Стимулювати і підтримувати політичну активність вірян: усвідомлено брати участь у всенародних плебісцитах, користуватися правом бути обраними народними представниками до рад всіх рівнів. Прагнути здобувати інструменти влади для утвердження християнських цінностей в ключових сферах суспільства і творення змін в Україні.

Роман Аблязов, керівник проектів громадянського руху «Всі разом!»

 

ГЛОБАЛЬНИЙ ЛІДЕРСЬКИЙ САМІТ-2018 УСПІШНО ВІДБУВСЯ
11.12.2018

7-8 грудня в Києві пройшов Саміт-2018. Згідно партнерської угоди ГО «Всі разом!» з Асоціацією Willow Creek — ГЛС проводиться в трьох містах: Київ, Харків та Одеса. Подію в Києві відвідало 400 учасників з усієї України та ближнього зарубіжжя. Загальна тема Саміту в цьому році була присвячена лідерського впливу, яке перетворює навколишній світ.

У Сумах відкрито виставку вуличного сімейного руху в Україні
05.12.2018

У вівторок, 4 грудня о 17:00 відбулося урочисте відкриття фотовиставки національного сімейного руху «Всі разом — за сім`ю!» 20 кращих фотокадрів із 60 міст України радуватимуть око сумчан до 23 грудня. Рух «Всі разом!» спільно з Сумською міською галереєю організовував фотовиставку національного сімейного вуличного руху в Україні. Виставка призначена передати емоції та настрій сімейних фестивалів…

Газети по всій Україні пишуть про рух «Всі разом – за сім’ю!»
22.11.2018

Друковані періодичні видання у різних регіонах України опублікували статті про марафон вуличних заходів «Всі разом – за сім’ю!». Газети повідомили читачів у своїх регіонах про сучасні виклики та загрози для інституту сім’ї, про розвиток  і масштабування родинного руху.

Скандальна урядова стратегія у сфері прав людини: зради та перемоги
21.11.2018

Міністерство юстиції України представило щорічний звіт щодо виконання плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року (далі – План дій). Рух «Всі разом!» провів детальний аналіз документу та інформує про наступне.

Національний тур «Всі разом — за сім’ю!» сягнув Житомира та Хмельниччини
19.11.2018

12 та 14 листопада куратор національної кампанії «Всі разом — за сім‘ю!» Руслан Кухарчук перебував з робочим візитом у Житомирі та Кам‘янець-Подільському, що на Хмельниччині.   У понеділок, 12 листопада, Руслан Кухарчук виступав на круглому столі «Виховання молодого покоління в світі християнських цінностей в складний для України час» у Кам`янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка….

Вийшов фільм про національний сімейний рух в Україні
19.11.2018

Презентований документальний фільм про національний рух вуличних  фестивалів «Всі разом — за сім`ю!», які пройшли в Україні у 2018 році! Марафон заходів тривав з квітня по вересень і охопив 60 міст. Всього у подіях взяли участь понад 210 000 учасників. Назва фільму «ВСІ РАЗОМ — ЗА СІМ`Ю. МАСШТАБНИЙ РУХ. НАЦІОНАЛЬНА ТРАДИЦІЯ». Стрічка створена організацією«Всі разом!»…

Оновлений проект Рішення місцевої ради щодо захисту інституції сім’ї
23.11.2018

До розгляду пропонується новий проект Рішення місцевої ради щодо захисту інституції сім’ї на рівні адміністративно-територіальної одиниці і на рівні загальнодержавному.

ЗВЕРНЕННЯ БАТЬКІВ ДО МОН ЩОДО ЗАГРОЗ Т.З. «СЕКСУАЛЬНОЇ ОСВІТИ» У ШКОЛАХ (ПРОЕКТ)
19.11.2018

ПРОЕКТ Міністру освіти і науки України Гриневич Л. М. Шановна Ліліє Михайлівно! Інформуємо Вас, що у навчальному закладі ____________, де навчаються наші діти, проходять лекції із так званої «сексуальної освіти». Під час таких лекцій дітям в позитивному контексті розповідають про мастурбацію, секс із однолітками, одностатеві стосунки, контрацептиви. Також є неприпустимим, що так звані «одностатеві партнерства»…

Доктор юридичних наук М. Медведєва: чому не варто приєднуватися до Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад
05.11.2018

Обґрунтування непідписання Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад

Рекомендації ГО «Рух «Всі разом!» щодо Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків у місцевих громадах
01.11.2018

Хартію рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад розробила організація «Рада європейських муніціпалітетів і регіонів»  у 2004 році, членом якої є Асоціація міст України. Документ не розглядався українською експертною спільнотою, не був проголосований на засіданні Кабінету Міністрів України та не ратифікований Верховною Радою України.

Суспільний опір країн Європи та світу проти ґендерної ідеології
24.09.2018

Національне законодавство різних країн активно переписують під вимоги ґендерних ідеологів. Головна мета – скасувати природні ролі чоловіка та жінки, деформувати ідентичність, зруйнувати інститут сім’ї та унормувати одностатеві сексуальні стосунки. Ґендерна ідеологія проникає в усі сфери суспільного життя, передусім через антидискримінаційні пункти у законодавстві. Але нині чи не головним правовим механізмом впровадження ґендерної ідеології є Стамбульська…

Культура та християнський вплив в Україні
13.07.2018

Що таке культура? Культура це в першу чергу — набір цінностей і моделі поведінки, які проявляють себе в різних формах (в тому числі в мистецтві та моралі, етика та естетика). Культура це факт нашого існування.

Чернігів, 11 серпня, сімейний фестиваль