громадянський рух

Церква в авангарді суспільного діалогу

У сучасному інформаційному суспільстві принципово змінюється уявлення про співвідношення духовного і матеріального, релігійного і світського. Християнська церква і держава протягом свого співіснування перебували та перебувають у стані діалектичної взаємодії. Вона обумовлює актуальність методологічного переосмислення концепції «Симфонії влад» — історично обумовленої форми організації церковно-державних стосунків.

Теорія і практика суспільного діалогу секулярної і духовної влад в Україні мають бути переглянуті. В конфліктних умовах глобалізуючогося світу, реактивних проявів ксенофобії в полікультурних середовищах, безпекових і іншого роду викликів — церква повинна усвідомити власну трансформаційну роль у суспільстві.

Природа походження інститутів держави і церкви, їхній устрій та суспільна місія відмінні. Але між ними є історико-культурний обумовлений зв’язок. Кожен із цих соціальних інститутів відіграє ключову роль. В Україні вони існують за принципом спільного «невтручання» у внутрішні справи, що регламентується вітчизняним законодавством. Враховуючи останні соціологічні дослідження, саме церква є однією із тих інституцій, яка має найбільший кредит довіри від населення. Це свідчить про високий рівень чутливості українців до голосу церкви і існуючий авторитет церковної влади.

В цій статті осмислюватиметься концепція симфонізму влад в суспільстві на сучасному етапі. На основі цього та інших фундаментальних досліджень, повинна сформуватися актуальна модель партнерських відносин української протестантської церкви з інститутами громадянського суспільства.

Про «Симфонію влад» першим заговорив Юстиніан I у передмові до своєї VI новели: «Найбільші блага, даровані людям вищою благістю Божою, суть священство і царство, з яких перше (священство, церковна влада) піклується про божественні справи, а друге (царство, державна влада) керує і піклується про людські справи, а обидва, виходячи з одного і того ж джерела, становлять прикрасу людського життя. Тому ніщо не лежить так на серці царів, як честь священнослужителів, які зі свого боку служать їм, молячись безперестанно за них Богу. І якщо священство буде у всьому впорядковане, а державна влада буде по правді управляти, то буде повна згода між ними в усьому, що слугуватиме на користь і благо людського роду. Тому ми докладаємо найбільших старань щодо охорони справжніх догматів Божих і честі священства, сподіваючись отримати через це великі блага від Бога і міцно тримати ті, які маємо»

У повсякденній свідомості візантійців божественне і людське, душа і тіло чітко розмежовувалися. Держава розглядалася як єдиний організм, в якому є і тіло, і душа. «Так як держава на зразок людини складається з частин і членів, то найважливішими і найнеобхіднішими членами є цар і патріарх; тому мир і благоденство підданих залежать від єдності і згоди царської і патріаршої влади», — говорилося в «Ісагозі», зведенні законів IX століття.

Суть «Симфонії влади» складає обопільне співробітництво, взаємна підтримка і взаємна відповідальність, без вторгнення однієї сторони в сферу виключної компетенції іншої. Симфонія держави і церкви передбачала взаємодію у всіх сферах влади — виконавчій, судовій, законодавчій. Імператор Юстиніан в жовтні 530 року заявив, що «божественні канони» мають силу не меншу, ніж закони. Це положення він розгорнув у своїй знаменитій 131 новелі, яка: «наказує, щоб священні церковні канони, видані або підтверджені чотирма святими соборами, а саме — Нікейським, Константинопольським, Ефеський і Халкидонским …, мали ранг законів; бо догмати чотирьох вищеназваних соборів ми визнаємо зразком святих писань, а їх канони зберігаємо, як закони» (Nov. Just. 131.1). А в передмові до 137 новели, Юстиніан вказав чіткі відмінності між законом і каноном: метою цивільних законів є громадська безпека, церковні канони встановлені заради порятунку душі. Влада над законами довірена Богом імператору, а спостереження за дотриманням канонів і саме їх встановлення — довірено єпископам. Деякі дослідники вважають, що, зрівнюючи канони і закони, імператори включали норми канонічного права в загальну законодавчу систему держави, в якій імператор виступав в якості універсального законодавця. Дійсно, віровизначення церкви виконувалося вірянами не тільки як правило віри, встановлене церквою, а й як державний закон, виконання якого охоронялося державною владою.


Зрозуміло, що при такому союзі протилежностей не могло не бути взаємних і навіть хворобливих компромісів, де кожне надбання однієї сторони відбувалося за рахунок іншої. Сьогодні, сприймається як благо «християнськість» цілих націй — греків, італійців, іспанців тощо. Але необхідно визнати, що багато їх предків були приведені до церкви не одними чистими заходами апостольської проповіді, але і примусовими, іноді аж до кривавих гонінь, заходами імператорів Феодосія, Аркадія, Гонорія, Юстиніана і т.д. Імператори збирали всесвітні собори і цим сприяли встановленню церковного миру в епоху теологічних суперечок. Але вони ж збирали і великі єретичні собори, гнобили церкву деспотичними декретами з догматичних питань. Поспішаючи декретувати християнську віру зі своїх державних канцелярій, імператори особливо шкідливо впливали на природний хід церковних богословських суперечок. Таким чином, східна церква прожила свій класичний творчий період при системі, яка не гарантувала їй належної частки внутрішньої свободи, і передала цей лад у спадок іншим національним дочірнім церквам: вірменській, грузинській, болгарській сербській, румунській, російській.

В умовах пристосування до нових культурних ґрунтів, недоліки візантійської концепції «Симфонії влад» не були настільки явними. Століття догматичних суперечок скінчилося. Їм залишалося берегти патріарший спадок віри. Владне державне хрещення своїх народів, створення національних церков і управління ними не переживалися як насильство, навпаки — як патріархальна батьківська воля. Візантійське імператорство втратило тут присмаки язичницького pontifex maximus і зробилося більш чистою формою християнського управління державою. Східні церкви набули незалежного автокефального устрою і національного характеру. Це дало народам можливість швидко і глибоко полюбити свої національні церкви і напоїти християнським духом свої культури. Симфонія націй з християнством вдалася більше, ніж симфонія церкви і держави.

Таким чином, концепція «Симфонії влад», постаючи ідеалістичною по своїй природі, не відбулася як така. Ця ідея стала анахроністичною. Не дієвою по формі, але життєдайною по духу. У цьому розумінні концепція «Симфонії влад» співвідноситься з концепцією «правової держави», що теж є утопічною ідеєю, але під її знаком у державі встановлені високі конституційні стандарти і відбуваються прогресивні зміни. Впродовж історії, для виконання своєї місії на землі, церква об’єднувала свою силу з державною владою країн. Але часи змінюються. Сучасні держави набули більш формальних, секулярних ознак. Перебуваючи під впливом ліберальних ідей, і прагнучи втілити в життя канони так званого «вільного, європейського суспільства» — державницький апарат постає замовником, головним адвокатом і виконавцем докорінних антихристиянських культурних трансформацій. Тож, для втілення принципів Царства Божого на землі і перетворення національної культури на основі християнських цінностей, церкві необхідно шукати нових союзників.
Історично так склалося, що трансформація поглядів церкви на суспільство, державу та історію, науку і культуру, численні вияви кризи цивілізації, зокрема й з огляду на глобалізаційні проблеми сучасності тощо знаходило своє відображення у формуванні офіційних соціальних доктрин. Католицька і православна церкви мають такі фундаментальні праці. Маючі чіткі соціальні догматичні визначення, вони здобули важелі політичного впливу на міжнародну політику, яка поширюється на всі держави, здійснюючи влив не тільки на громадянське суспільство, а й на уряди ключових країн.

Протестантська спільнота на пострадянському просторі, здолавши нелегкий шлях гонінь з боку тоталітарної радянської держави, отримала в спадок невироблену уніфіковану соціальну доктрину. За 26 років незалежності України, християнами-протестантами був зроблений вагомий внесок в розбудову і консолідацію держави. Особливо, в часи російської агресії на Донбасі, зайнявши чітку патріотичну позицію – протестантські конфесії показали приклад посвяченого служіння суспільству. Авторитет церков протестантського спрямування в Україні зростає. На сьогодні, вони представляють інтереси великої громади християн. Саме чітка просоціальна, місіонерська позиція церкви стала певним еталоном і прототипом для фундаментального визначення ролі протестантської церкви у суспільстві. Стоїть завдання виробити уніфіковані стандарти соціальної доктрини для всієї спільноти українських протестантів. Альбер Камю – французький письменник, публіцист та філософ, колись зазначив, що кожен митець «повинен сьогодні пливти на галері сучасності». Цими словами, він підкреслював, що творчість має завжди бути актуальною. Такою, що не втрачає коду своєї унікальності, у будь-які часи. Завжди аполітичною, для досягнення мети. Усвідомлення протестантською церквою в Україні власної суб’єктності та актуальності багато в чому зміцнить її позиції в суспільно-політичному житті.

В умовах розвитку громадянського суспільства в Україні, більш чіткими видаются розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутів громадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції. В основі функціональної взаємодії громадянського суспільства і держави лежить принцип єдності і боротьби протилежностей. З одного боку, вони як би протистоять один одному, а з іншого — вони неможливі один без одного. У країні, в якій зароджується громадянська платформа, церква має виступати в якості активного початку (діяча, творця) соціальної реальності. Така активність повинна проявлятися у відтворенні та оновленні суспільних відносин, в соціальному конструюванні і проектуванні реальності, в різних формах соціальної діяльності. Тому інститути громадянського суспільства, які знаходяться в системі координат із церквою постають сучасними її союзниками і партнерами. Навколоцерковні громадські об’єднання та рухи, які утворені християнами і реалізують зовнішню місію Церкви — є її найближчими партнерами і однодумцями в цьому процесі. Для активної інтеграції церкви в громадянське суспільство і посилення її ролі в ньому, необхідно спиратися на потенціал партнерів. Мова йде про співпрацю церкви з інститутами громадянського суспільства, які в основі своєї діяльності спираються на традиційні цінності і євангельські постулати. Обидва мають спільну мету — утвердження цінностей Царства Божого на землі.

Церква має тісно співпрацювати з тими, хто формує порядок денний в суспільстві, впливає на культуру або чинить опір намаганням змінити культурні підвалини суспільства заснованого на християнських цінностях. Підтримувати в церковному середовищі освіту активних вірян, громадянську активність і кваліфікацію таких людей задля представлення високоосвічених християн-експертів в різних інституціях влади. Секулярна політика держави не може обмежувати велику місію церкви. Тому відокремлена від держави, але не від суспільства церква, спільно зі своїми громадськими партнерами, має створити нові суспільні форми вільного суспільного діалогу поза стінами власних храмів і молитовних будинків.

Резюмуючи все вищевикладене, на порядку денному стоять декілька актуальних завдань:
1. Створити уніфіковану соціальну доктрину для українських протестантів.
2. Ввести в базові програми навчання духовних семінарій предмет з соціально-політичної етики та публічної теології.
3. Заохочувати помісними церквами навчання молоді на суспільно-політичних, соціально-педагогічних, медичних і журналістських факультетах.
4. Стимулювати і підтримувати політичну активність вірян: усвідомлено брати участь у всенародних плебісцитах, користуватися правом бути обраними народними представниками до рад всіх рівнів. Прагнути здобувати інструменти влади для утвердження християнських цінностей в ключових сферах суспільства і творення змін в Україні.

 

Фестиваль християнських служінь – родзинка всеукраїнського Свята подяки
19.09.2017

17 вересня став для столиці особливим днем: на центральній вулиці Києва  Хрещатику сотні тисяч українців святкували всеукраїнський День подяки. Захід умовно поділили на три частини: ранкове богослужіння, фестиваль християнських служінь вдень та вечірня програма за участю Ніка Вуйчича. З 10.00 до 12.00 тисячі християн прийшли на ранкове богослужіння. Хор та оркестр, слово священнослужителів різних християнських…

Рух «Всі разом!»: впровадження громадянської освіти має бути прозорим
15.09.2017

Громадянський рух «Всі разом!» звертається до Кабінету Міністрів України з вимогою забезпечити прозорість під час розгляду проекту Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з розвитку громадянської освіти на 2017-2021 роки».

Відбувся круглий стіл про християнські цінності як основу української ідентичності
11.09.2017

Тема «Як зберегти національну ідентичність і християнські цінності українського народу» стала приводом для крулого столу, що об’єднав різних громадських діячів і представників органів влади. Подія відбулася 7 вересня у Києві за ініціативи руху «Всі разом!»

На Сімейному форумі у Києві ухвалили стратегію на наступний рік
08.09.2017

У п’ятницю, 8 вересня, понад сто учених, керівників громадських організацій, представників влади, бізнесменів та журналістів приїхали на ІІІ Всеукраїнський сімейний форум у Києві. Делегації з багатьох областей долучилися до заходу.

На засіданні Кабінету експертів розглянули два законопроекти
08.09.2017

В четвер, 7 вересня відбулося друге засідання Кабінету експертів з різних областей України.

Понад тридцять міст організували вуличні сімейні дійства у травні і червні
17.07.2017

Тридцять три міста, районних та обласних центрів вже долучилися до національного марафону сімейних фестивалів по всій Україні у 2017-му. Це у півтора рази більше, ніж торік. Організація «Всі разом!» здійснює  методологічний супровід цих заходів, а також огляд і моніторинг за результатами проведення. Тенденція очевидна – вуличний сімейний  рух в Україні масштабується щороку.

Проект: Національна сімейна стратегія
12.09.2017

Інститут сім’ї в Україні Інститут сім’ї в Україні переживає складні часи, пов’язані як з економічними, соціально-політичними, так і з духовно-культурними трансформаціями сучасного суспільства. З точки зору світоглядних, культурних орієнтацій Україна обрала європейський вектор розвитку. Вочевидь, це не викликає суттєвого сумніву, втім, певні тенденції у культурному та суспільно-політичному просторі Європи викликають застереження та виступають дисонансом до…

Церква в авангарді суспільного діалогу
08.08.2017

У сучасному інформаційному суспільстві принципово змінюється уявлення про співвідношення духовного і матеріального, релігійного і світського. Християнська церква і держава протягом свого співіснування перебували та перебувають у стані діалектичної взаємодії. Вона обумовлює актуальність методологічного переосмислення концепції «Симфонії влад» — історично обумовленої форми організації церковно-державних стосунків. Теорія і практика суспільного діалогу секулярної і духовної влад в Україні…

Валерій Харчишин: «Хочу, щоб сім’ї відчували себе однією командою»
19.07.2017

4 червня на фестивалі «Всі разом – за сім`ю!» у Києві легендарна українська група «Друга Ріка» виконала свої старі хіти та порадував публіку новими композиціями. Участь гурту на сімейному фестивалі є невипадковою, адже для них родина – велика цінність. Про це засвідчив фронтмен колективу Валерій Харчишин в розмові з кореспондентом руху «Всі разом!». — Валерію,…

20 років в шлюбі. Секрети міцної сім’ї Андрія Kishe
18.07.2017

На початку червня в Києві на фестивалі «Всі разом — за сім`ю!» Свої хіти виконав популярний український співак Андрій Kishe. Нещодавно він святкував 20-річчя подружнього життя, тому він знає як поєднати шоу-бізнес і сім’ю. Про це він розповів нам в особистій бесіді. — Здраствуйте, Андрію! Раді Вас бачити на фестивалі «Всі разом — за сім`ю!»….

Як і навіщо розширити Наглядову раду НСТУ
07.02.2017

Лише через 21 місяць після ухвалення відповідного закону остаточно завершився процес створення Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ). Наприкінці грудня 2016-го уряд затвердив статус компанії, а 19 січня поточного року вона набула статусу юридичної особи. Проте процес становлення суспільного телебачення і радіомовлення в Україні триватиме ще довго.

Привітання з Рідзвом та Новим 2017 роком від Руслана Кухарчука
30.12.2016

Дорогі друзі, шановні колеги! Щиро вітаю вас із Різдвом Христовим та Новим 2017 роком! Нехай ваші оселі й серця будуть переповнені миром, любов’ю та теплом. А в новому році – стаються дива, приємні сюрпризи та позитивні зміни.

Олександр Заєць, про державно-конфесійні відносини